Іван Бокий "Із Собором у майбутнє"

 ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!
   
В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є «Собор» Олеся Гончара, що завдав тоталітарній тиранії таких обвальних прорушин, за якими почався її розпад, крах.
  
 Цей етапний роман став у боротьбі з деспотією тією разючою, невідпорною зброєю, яка не просто привела до поразки гнилого режиму, а й вивела український народ на дорогу національного відродження. «Собор» виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення нового, демократичного устрою життя. 

А така книга, погодьтесь, важить більше, ніж просто видатне літературне явище. І щастя України, що вона в найтяжчі, найбезпросвітніші часи своїх борінь таке слово, таку духовну опору явила й пронесла крізь терни, бурі й вирви, озброєна непроминущими орієнтирами правди і мудрості.

Ідеал української дівчини (за романом Л. Костенко "Маруся Чурай") (II варіант)

Легенда про Марусю Чурай добре відома в Україні. Хоча жодних історичних свідоцтв її існування не лишилося, вона живе в пам'яті народній як утілення високої сили кохання, душевної краси, безкомпромісності, великого поетичного дару. 

Не випадково захопила ця легенда Ліну Костенко, яка в сучасній українській поезії є взірцем професійної і людської гідності та сумління. Де в чому автор відходить від легенди. 

Так, у народних розповідях Маруся Чурай отруює Гриця Бобренка, тому що він зрадив їх кохання, кинувши Марусю для багатої. Суд помилував Марусю, не наважившись стратити ту, що була "солов'єм України". 

У романі Маруся не має наміру вбити Гриця. Смерть його випадкова, він випив отруєне зілля, яке дівчина приготувала для себе. Це дуже важлива зміна. Ліна Костенко не могла зробити свідомою вбивцею ту, чиї пісні співали козаки, ідучи в бій, дівчата, виспівуючи ними свою душу. Поет не може бути злочинцем — це кредо світового мистецтва. 

Ідеал української дівчини (за романом Л. Костенко "Маруся Чурай") (І варіант)

Поезія — це завжди неповторність, 

якийсь безсмертний дотик до душі. 
Л. Костенко 

Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса — співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які ми вже сприймаємо як реальність. 

"Маруся Чурай" — найбільший за обсягом твір Ліни Костенко. В романі змальовуються події нашої далекої історії, період визвольної боротьби. Подумки ми линемо до зеленої Полтави, на її пагорби й долини, уявляємо ту хату над Ворсклою, де жила дівчина з таким високим обдарованням. Триста років живуть її пісні про Гриця, про лицарів наших українських, які до світу вставали, збираючись у похід боронити неньку нашу милу, про зелененький барвінок і про того козаченька, що подався за Десну... 

Маруся наділена поетичним талантом. Вона добре розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце її сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні. 

Анголенко В'ячеслав - короткий опис творчості

Анголенко В'ячеслав Володимирович  Від шкільної парти В'ячеслав закоханий в українську поезію, а потім і сам став писати. 

"Його вірші не писалися для демонстрації свого вміння або з метою вразити когось. Їх диктувала одна тільки глибока душевна потреба... Від перших рядків вони приваблюють пружним ритмом, добірною мовою, глибиною настрою... 

Ваговитість і неминучість віршованих рядків випливали з напружених, часом болісних переживань і роздумів людини, надзвичайно чутливої до краси й до несправедливості, до гармонійного світу природи й до дисгармонії сліпої жорстокої поведінки людей. 

Владко Володимир Миколайович

Володи́мир Микола́йович Владко́ (справжнє прізвище Єре́мченко, * 26 грудня 1900 (8 січня 1901), Петербург — † 21 квітня 1974, Київ) — український письменник-фантаст, журналіст та театральний критик.

Володимир Єремченко народився у Санкт-Петербурзі, в родині службовця. Початкову освіту здобув у реальному училищі, згодом закінчив Інститут народної освіти. Таким чином майбутній письменник мав глибокі та всебічні знання, вільно володів англійською мовою і латиною, знав про найновітніші відкриття в галузі науки і техніки.

Лірика Лесі Українки - Максим Рильський

Леся Українка увійшла в історію літератури головним чином як автор драматичних творів і поем, в яких також сильний драматичний елемент. Виступила вона, однак, на літературному терені як поет-лірик. І на протязі всього свого недовгого, героїчного і страдницького життя весь час зверталася до лірики, бурхливо і неухильно піднімаючись на вершини, надзвичайно віддалені від перших дитячих спроб, у яких віддала свою данину сентименталізмові, що панував тоді в українській літературі. Але й ті спроби були позначені рисами справжнього таланту. Цей талант одним із перших помітив і привітав Іван Франко, чия критична чуйність і проникливість були воістину чудовими.

Куліш, Чорна Рада - Микола Зеров

1845 р. на сторінках «Современника» видрукувано кілька розділів нового роману. Між Кулішем і редактором «Современника» П. О. Плетньовим розпочинається листування. В грудні місяці 1845 року Куліш уже в Петербурзі; він викладає в 5-й хлоп'ячій гімназії, читає російську мову студентам інородцям, а р. 1846
Плетньов добивається йому закордонного відрядження для студій над слов'янськими мовами. Кулішеві усміхається наукова кар'єра.
  «Чорна рада» була вже на той час закінчена, і Куліш пропонував її друкувати московському професору О. М. Бодянському. Плетньов, на власний вислів Куліша, «пустотою вважав» його українське писання, але переконати його не зміг, як не зміг одвернути його від «пильних» турбот про «українську будучину». Куліш закінчував «Чорну раду» українською мовою, немов одстоюючи себе і свої переконання супроти свого протектора.

Котляревський і Осипов - Микола Зеров

З перших рядків поеми Котляревського виясняється, що його «Енеїда» є переробкою чужомовного зразка. Таким зразком для Котляревського була «Энеида» Осипова, дві перші пісні якої вийшли в світ 1791 року. [...] Осипов працював над виданнями найрізноманітнішої літератури: від куховарської книги до французького роману. Біля нього також збирається невеличкий літературний гурток, члени якого навіть складають елегію на смерть Осипова. [...]
О. Я. Єфименко в статті «Котляревский в исторической обстановке» (у збірці праць ученої «Южная Русь») так характеризує залежність «Енеїди» Котляревського від «Энеиды» Осипова: «Энеида» Котляревского так относится к «Энеиде» Осипова, как живой цветок к жалкому тряпичному изделию».

Гордість української драматургії - Максим Рильський

Ім'я Івана Карповича Тобілевича (1845-1907), який виступав на сцені під псевдонімом Карпенко-Карий, — по праву стоїть поряд з іменами найблискучіших діячів українського театру — Заньковецької, Садовського, Саксаганського. Нам відомі захоплені відгуки Станіславського, Немировича-Данченка, Савіної, Остужева про цю плеяду геніальних акторів — зачинателів дореволюційного українського театру.
Репертуар цього театру був, з цілого ряду причин, досить обмежений. В його основі лежали твори Котляревського, Шевченка і безпосередніх учасників театрального руху того часу: Кропивницького, Старицького, Карпенка-Карого. З трьох названих драматургів найпослідовнішим художником-реалістом був саме І. К. Тобілевич (Карпенко-Карий).

Героїчний епос українського народу - Максим Рильський

Українські думи та історичні пісні — одна з найважливіших складних частин української народної творчості. [...] Загальновідомі висловлювання про українські думи і пісні Гоголя і Шевченка, з яких другий в захопленні навіть ладен був віддати перевагу нашим старовинним думам, порівнюючи з гомерівськими поемами. Гадаю, що нема потреби цитувати ці висловлення... і в українському малярстві відчувається відгомін захоплення українським історичним епосом. Згадаймо хоча б роботи Рєпіна, поміж них славетних «Запорожців», Васильківського, Самокиша, Сластьона, нашого сучасника їжакевича. Захоплено працює над ілюструванням дум Михайло Дерегус.

Взгляд на малороссийскую словесность по случаю выхода в свет книги "Народні оповідання Марка Вовчка"

Каждая отрасль знания, каждый род художественного творчества явились из потребностей жизни, материальных или духовных. Так и все книги и книжонки, имеющие своим предметом старинную и нынешнюю Малороссию в каком бы то ни было отношении, показывают, что их вызвали потребности жизни, что в них настояла и настоит надобность. Когда человек затевает какое-нибудь новое и небывалое дело, люди, занятие делами уже установившимися, покачивают головою: к чему, дескать, эта затея, когда и без нее жили не хуже нашего наши отцы и деды? Так было и с малороссийскою словесностью. К чему писать по-малороссийски? Разве по-русски нельзя выразить то же самое? Еще недавно один писатель1 ввел в свою повесть лицо, которое рассмешило всех читателей, осмеивая желание малороссиян писать по-малороссийски.

Боги і Наволоч - Іван Світличний

Хто з нас, поклонників і шанувальників поетичного таланту Михайла Стельмаха, читаючи його величезну епопею з життя українського села, разом з тим не мріяв: а що, якби М. Стельмах, з його талантом і авторитетом, створив щось подібне з життя сучасного, сказав своє вагоме слово про наше наболіле і пекуче! Певна річ, у наших мріях не було і немає місця словам докору. Зрештою, яке ми маємо право докоряти письменникові? Будьмо вдячними вже за те, що він створив для нас. Тим паче, що спроба відтворити майже піввікову історію українського села, спроба, що в українській літературі не має собі рівної, не була для М. Стельмаха втечею від сучасності.

Блакитні вежі Яновського - Олесь Гончар

Пригадуєте ту першу вражаючу фразу «Вершників», той могутній, сповнений епічної сили заспів? Як лютували шаблі під Компаніївкою, де зчепились бортами степові пірати, і коні бігали без вершників, і небо «округ здіймалося вгору блакитними вежами»?
Коли вийшли «Вершники», в нашому студентському середовищі, поміж закоханих в літературу юних ентузіастів точились дискусії навіть з приводу цих блакитних веж: чи існують вони насправді? Чи буває таке в степах? Чи, можливо, з'явились вони лише в уяві письменника, в його натхненних поетичних видіннях?
Автор був загадковий: образ його чомусь пов'язувався з морем, адже ж — «Майстер корабля», морські поезії з юнацької книги «Прекрасна Ут»...

Вітаю море! Корабельна путь
лежить по всій землі.

Із Собором у майбутнє - Іван Бокий

ІЗ «СОБОРОМ» — У МАЙБУТНЄ!
В історії кожної літератури є книги, які позначають віхи сходження культури того чи іншого народу до духовних висот людства. В українській літературі XX століття такою книгою, безперечно, є «Собор» Олеся Гончара, що завдав тоталітарній тиранії таких обвальних прорушин, за якими почався її розпад, крах.
Цей етапний роман став у боротьбі з деспотією тією разючою, невідпорною зброєю, яка не просто привела до поразки гнилого режиму, а й вивела український народ на дорогу національного відродження. «Собор» виконав роль не стільки інструменту розвалу, скільки єднання, соборності сил українства для творення нового, демократичного устрою життя. А така книга, погодьтесь, важить більше, ніж просто видатне літературне явище. І щастя України, що вона в найтяжчі, найбезпросвітніші часи своїх борінь таке слово, таку духовну опору явила й пронесла крізь терни, бурі й вирви, озброєна непроминущими орієнтирами правди і мудрості.

Іван Франко

Шановні добродійки і добродії!
Сьогодні я хочу познайомити вас з одним з найкращих українських письменників — з Іваном Франком. Перед вами портрет Франка. Те, що ви бачите, хотів би трохи доповнити. Невеликий, хоч сильний мужчина. Високе чоло, сірі, трохи холодні очі, в лініях бороди щось енергічне, уперте. Рудувате волосся непокірливо пнеться, вуси — стирчать. [...]
Сильна, уперта натура, яка цілою вийшла з житейського бою![...]
Проте незвичайно здатна дитина научилась в сільській школі читати по-українському, по-польському і по-німецькому. За два роки батько оддає його в город Дрогобич, в нормальну німецьку школу при монастирі. Залякана сільська дитина, нечесана, погано одягнена стає жертвою школярів і грубих, неосвічених учителів. Його б'ють, з нього сміються.

ІВАН ВИШЕНСЬКИЙ, ЙОГО ЧАС І ПИСЬМЕНСЬКА ДІЯЛЬНІСТЬ

Добре роблять наші розумні та вчені люди, що згадують щороку і розказують простому народові про життя таких наших письменників та співаків, як Шевченко, Квітка, Шашкевич, Федькович, що своїм гарячим і чудово-красним словом будили наш народ зо сну, піднімали його до свідомості своєї людської і народної гідності. Добре роблять, що згадують і таких, що розсвічували нам нашу старовину, показували добрі і злі діла наших предків нам, потомкам, на науку, як се чинив славний Микола Костомаров.

Духовна драма Шевченка

Кохайтеся, чорнобриві. Та не з москалями, Бо москалі — чужі люде, Роблять лихо з вами.
Коли цю моральну сентенцію, що нею починається Шевченкова «Катерина», вважати лейтмотивом поеми, ідеєю, що організовує поетичну структуру твору, тоді мало важить, як витлумачуватимуться інші мотиви та образи: в усіх випадках трагедія Катерини не переростає рамок побутової історії, особистої трагедії дівчини, зневаженої нечесним спокусником, а посилання на суспільні обставини й типовий характер трагедії можуть підкреслити її громадську вагу і значущість, однак далеко не вичерпають суспільно-художньої концепції Шевченка.

Літературознавство та інші наукові дисципліни

Наука про літературу пов'язана з такими дисциплінами, як історія, мовознавство, філософія, логіка, психологія, фольклор, етнографія, мистецтвознавство.

Художні твори з'являються в певних історичних умовах, у них завжди відображаються особливості часу. Літературознавець повинен знати історію, щоб зрозуміти те чи інше літературне явище. Літературознавці вивчають архівні матеріали, мемуари, листи, щоб глибше зрозуміти події, атмосферу епохи, біографію митця.

ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО ЯК НАУКА

Основні й допоміжні літературознавчі дисципліни

1.2. Літературознавство та інші наукові дисципліни

Слово "література" походить від латинського littera, що означає "буква ". Поняття "література" охоплює всі писані й друковані твори на різні теми. Є література філософська, юридична, економічна і т. д. Художня література — це один із видів мистецтва, що образно відтворює світ засобами мови.

Усвідомлення літератури як мистецтва припадає на XIX століття.

ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ ТЕОРЕТИКО-ЛІТЕРАТУРНОЇ ДУМКИ

2.1. Літературознавство періоду античності

2.2. Літературознавство в епоху середньовіччя

2.3. Теоретико-літературна думка епохи Відродження

2.4. Теоретико-літературна думка в епоху бароко

2.5. Літературно-критична думка в епоху класицизму

2.6. Літературознавство епохи Просвітництва

2.7. Літературознавство періоду німецького класичного ідеалізму

Наука про літературу пройшла довгий і складний шлях розвитку. У ній відбилися ті зміни, які відбувалися в уявленнях людей про світ і мистецтво. У розвитку світового літературознавства виділяють кілька періодів.