якийсь безсмертний дотик до душі.
Л. Костенко
Світлою і водночас трагічною постаттю ввійшла в нашу історію легендарна поетеса — співачка з Полтави. Про Марусю Чурай написано повісті, п'єси, поеми. Легенда обросла такими життєвими подробицями, які ми вже сприймаємо як реальність.
"Маруся Чурай" — найбільший за обсягом твір Ліни Костенко. В романі змальовуються події нашої далекої історії, період визвольної боротьби. Подумки ми линемо до зеленої Полтави, на її пагорби й долини, уявляємо ту хату над Ворсклою, де жила дівчина з таким високим обдарованням. Триста років живуть її пісні про Гриця, про лицарів наших українських, які до світу вставали, збираючись у похід боронити неньку нашу милу, про зелененький барвінок і про того козаченька, що подався за Десну...
Маруся наділена поетичним талантом. Вона добре розуміє важливість свого мистецького покликання. Серце її сповнюється гордістю, коли чує, як козацький полк співає її пісні.
Кохання вона розуміє як повнокровне життя в громаді, як творчість, як прояв зацікавленості до всіх справ, якими живе не тільки вузьке коло знайомих і родичів. Маруся прагне до дії, хоче пізнати людські радощі й страждання в усій їх повноті.
Подружнє життя героїня роману трактує як спільність однодумців, яких єднає насамперед духовна рівність, високе, чисте, нічим не заплямоване почуття любові. Подружня вірність для Марусі Чурай рівнозначна вірності своєму народові, любові до Вітчизни, глибокій пошані до культури, до вироблених віками і тисячоліттями норм співжиття людей у громаді. Отже, почуття обов'язку й особиста добропорядність для неї — нерозривне ціле.
Непомітно для читача поетеса зі сфери морально-етичних стосунків між героями переходить у сферу соціальну. Для Івана Іскри, наприклад, Маруся не тільки вродлива, чарівна дівчина, а й співуча душа народу. Молодий козак переконаний, що "людей такого рідкісного дару треба берегти". Він звертається з докором до своїх співвітчизників, пояснюючи патріотичне значення Марусиних пісень:
Що нам було потрібно на війні?
Шаблі, знамена і її пісні.
З самого початку помітний конфлікт між мізерними життєвими інтересами й мистецтвом. Паралельно поетеса осмислює глибокі філософські проблеми: зрада, злочин і покарання, кохання і сім'я, роль мистецтва в суспільстві.
Через спогади Марусі перед нами постають звичаї, побут, родинні та громадські стосунки між людьми різних верств українського суспільства XVII століття. Положення християнської етики відбились у народній моралі, а ще й до того посилювались на Україні козацьким кодексом, що передбачав воістину лицарське ставлення до жінки. Недарма Гриця козаки посмертно засуджують за зраду. Семен зневажливо кидає, що Гриць "смалив до своїх, та й попалив халяви".
Ліна Костенко з великою художньою і психологічною переконливістю довела, що будь-яка зрада, навіть особиста, є великим соціальним злом. Тим страшнішою є зрада суспільна, від якої страждає народ, адже нерідко на карту ставиться й майбутнє нації.
Роман у віршах "Маруся Чурай" — твір панорамно-масштабний. Головний образ твору — Вітчизна.
... На сто думок замислена Полтава Вербові гриви хилить до води...
Образ Марусі органічно зливається з образом України. І це тому, що талановита дівчина виросла в середовищі, де шанується народна мораль, де основним правилом людської поведінки завжди виступала незрадлива любов до Вітчизни, уболівання за щастя і процвітання народу. Добра пам'ять про діла попередніх поколінь у цієї дівчини поєднується з уболіванням за чисте небо над майбутнім краєм. Серце Марусі відкрите до кожної чесної людини. Усі свої найсвітліші почуття вона висловлює в піснях, в яких — і про козаченьків, які засвіт уставали, збираючись у похід, і про тих, що поїхали за Десну.
У романі Ліни Костенко "Маруся Чурай" ми бачимо свою історію, історію своїх предків, вірність і талановитість кращих представників української нації.
Немає коментарів:
Дописати коментар