У цьому нема нічого від "душевного стриптизу", від колупання на людях гнійних психічних ран.
Душа Сосюри — здорова й цільна у своїй ніжності, щирості, здатна кохати й пам'ятати.
Мелодійні вірші Сосюри на перший погляд розповідають простими словами про прості речі. Але є в них якась магія, чаруюча сила:
Я б забув і образу, і сльози...
Тільки б знову іти через гать,
Тільки б слухать твій голос — і коси,
Твої коси сумні цілувать...
На чотири рядки, написані майже без прикрас, поет знайшов один несподіваний епітет — "сумні коси" — і це вражає нас, змушує домислити і вираз обличчя коханої поета, і її очі, і непрості стосунки між ними. По особливому настрою, який Сосюра визначає як "ніжний і тривожний", він близький до Єсеніна, але тихіший, м'якший. Тільки як хвиля кохання поглинає його, він здатен сказати й повірити у свої слова:
Так ніхто не кохав. Через тисячі літ
Лиш приходить подібне кохання.
Ми не відчуваємо перебільшення, бо саме це знають усі, хто вперше по-справжньому закохався. Поет дозволяє зазирнути у свою душу, а читач відкриває там, мов у віддзеркаленні, себе. Вірш "Так ніхто не кохав" був написаний у важкому 1922 році. Чи можна здогадатися про це, якщо не дивитися на дату? Кохання, мов повінь, розливається, поглинає душу. Людина живе і творить, що б не трапилось, і це дарує надію.
Бере за серце й невеличка мініатюра Сосюри "Уночі шелестить мені листя..." Знов простий буденний епізод: маленький син у колисці. Мати затрималася на зборах, батько тішить дитину, обіцяє купити черевички. І поруч раптом такі рядки:
Ти не плач і дрібними зубами
не гризи ти цигарку мою.
Не покину твоєї я мами,
бо її я так юно люблю...
Ми зазираємо у найпотаємніші, приховані від сторонніх очей глибини сімейного життя поета. Довіра до читача у Сосюри така, що не можна її зрадити. Душа відгукується йому без опору.
Немає коментарів:
Дописати коментар