Періодизація
Хронологія історії української мови, що її викладено нижче, поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим).
З точки зору функціонування української мови в державах, які існували на українських землях, можна виділити такі періоди:
Хронологія історії української мови, що її викладено нижче, поєднує два підходи: історичний (розвиток української мови у рамках тих держав, де нею послуговувалися) та «джерельний» (кожному періоду притаманні певні джерела, з яких можна зробити висновок про різні зміни насамперед у фонетиці мови, за Ю. Шевельовим).
З точки зору функціонування української мови в державах, які існували на українських землях, можна виділити такі періоди:
Період від ІІІ тис. до н. е. до сер. XIV ст.: виділення української мови з праслов'янської, мови Русі
Період від сер. XIV ст. до Люблінської унії 1569 р.: Велике князівство Литовське,
Молдавське князівство, Польське королівство
Період від Люблінської унії 1569 р. до Андрусівського перемир'я 1667 р.: Річ Посполита
Період від Андрусівського перемир'я 1667 р. до кін. XVIII ст.: Велике князівство
Московське (Царство Російське) та Російська імперія
Формування літературної мови на народній основі — від кін. XVIII до поч. XX ст.:
Російська імперія, Австрійська імперія / Австро-Угорщина
Українська мова у XX ст.: Російська імперія та Австро-Угорщина, Українська Народня Республіка, Самостійна Кубанська Народна Республіка, Українська Держава, Західноукраїнська Народна Республіка, Карпатська Україна, УНР (радянська) / УСРР / УРСР
Українська мова в незалежній Україні
«Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:
протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики
давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах
ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських
середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови
пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях
сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах[3].
Інші вчені таким чином періодизували історію української мови[8]:Хронологія за Г. Півтораком Хронологія за академічним виданням «Історія української мови. Вступ. Фонетика.» Хронологія за О. Шахматовим
До VI ст. — праслов'янський період: дав у спадок ряд морфологічних ознак, що спочатку були властиві мовленню всіх слов'ян і потім в інших мовах змінилися — в українській вони збереглися повністю, деякі виявилися спільними з білоруською мовою.
VI-X ст. — формування низки переважно фонетичних ознак (у давньокиївських пам'ятках вони фіксуються не як описки, а як міцно закріплені риси мови).
XI-XII ст. та пізніший період — занепад редукованих голосних, найбільш показові та специфічні для української мови перетворення.
Процес становлення української мови в основному завершився ще у домонгольський період. до VI ст. нашої ери — спільнослов'янський (праслов'янський) період.
VI-VIII ст. — давньослов'янський період (період активних процесів, що ведуть до виникнення окремих мов і груп мов).
XIV-XX ст. — новослов'янський період (розвиток окремих слов'янських мов і закріплення їх у літературі). до VI ст. — праслов'янська (спільнослов'янська) мова
VII-VIII ст. — праруська (прасхіднослов'янська, спільносхіднослов'янська) епоха
IX-X ст. — епоха діалектного розгалуження східнослов'янської мови на північну (російська), середньоруську (білоруська) та південноруську (українська) групи
XI-XII ст. — мовні об'єднання східного слов'янсьтва — спільні мовні явища
з XIII та пізніше — епоха формування трьох східнослов'янських мов як окремих мовних систем
XIV ст. — мова української народності
з XVIII ст. — мова української нації
«Джерельний» підхід Ю. Шевельова виділяє такі періоди:
протоукраїнський період VII-ХІ ст. — немає джерел, написаних носіями мови на території України, використовуються інструменти зіставної лінгвістики
давньоукраїнський період ХІ-XIV ст. — представлений досить значною кількістю писемних пам'яток, які написані не українською, а церковнослов'янською мовою, досліджуються окремі елементи української фонології в іншомовних текстах
ранньосередньоукраїнський період XV—XVI ст. — основною проблемою є відмежування пам'яток і рис української мови від білоруських
середньоукраїнський період середина XVI — перші роки XVIII ст. — писемна мова виступає з одного боку як особливий різновид церковнослов'янської мови, з іншого боку як особливий, дуже перероблений різновид розмовної мови
пізньосередньоукраїнський період XVIII ст. — писемні джерела часто фіксують мішанину української та російської мов у різних пропорціях
сучасний період від останніх років XVIII ст. до сьогодні — використання української мови в художній літературі та всіх інших жанрах[3].
Інші вчені таким чином періодизували історію української мови[8]:Хронологія за Г. Півтораком Хронологія за академічним виданням «Історія української мови. Вступ. Фонетика.» Хронологія за О. Шахматовим
До VI ст. — праслов'янський період: дав у спадок ряд морфологічних ознак, що спочатку були властиві мовленню всіх слов'ян і потім в інших мовах змінилися — в українській вони збереглися повністю, деякі виявилися спільними з білоруською мовою.
VI-X ст. — формування низки переважно фонетичних ознак (у давньокиївських пам'ятках вони фіксуються не як описки, а як міцно закріплені риси мови).
XI-XII ст. та пізніший період — занепад редукованих голосних, найбільш показові та специфічні для української мови перетворення.
Процес становлення української мови в основному завершився ще у домонгольський період. до VI ст. нашої ери — спільнослов'янський (праслов'янський) період.
VI-VIII ст. — давньослов'янський період (період активних процесів, що ведуть до виникнення окремих мов і груп мов).
XIV-XX ст. — новослов'янський період (розвиток окремих слов'янських мов і закріплення їх у літературі). до VI ст. — праслов'янська (спільнослов'янська) мова
VII-VIII ст. — праруська (прасхіднослов'янська, спільносхіднослов'янська) епоха
IX-X ст. — епоха діалектного розгалуження східнослов'янської мови на північну (російська), середньоруську (білоруська) та південноруську (українська) групи
XI-XII ст. — мовні об'єднання східного слов'янсьтва — спільні мовні явища
з XIII та пізніше — епоха формування трьох східнослов'янських мов як окремих мовних систем
XIV ст. — мова української народності
з XVIII ст. — мова української нації
Додав: Вірст.
Немає коментарів:
Дописати коментар