Суржик — хто він?

Суржиком називаємо суміш двох мов, зокрема для Слобожанщини — це мішанина української й російської. 

Наприклад, “кидається в очі” (рос. “бросаться в глаза”). Слово “кидатися” в українській мові означає “швидко йти, прямувати кудись, до кого-, чого-небудь”. 

Отже, “кидатися в очі” — це швидко прямувати комусь в очі? Навіть страшно. 

А чого варті слова “дєньгі”, “січас”, “підьом”, “нє”, “как діла” або сестри “тудою” і “сюдою”? 

Або слова "вопше", "канешно", " Я поняв", " Прівєт!", "дєвушка" послідний", " слідуючий", " получаєсі" , "даже"  " тоже" і багато інших

Ми купуємо “пічення”, “кохве”, “сахарь”, “канхвєти”, взуваємося в “ботінки”, “обувку”, “хвастаємся” новими “тухлями” та “світером”, який так нам “ідьот”, йдемо лікуватися “у больницю” й купуємо в аптеці “лікарства”, отримуємо “замічанія” і при цьому не “замічаємо”, наскільки засмічуємо свою мову. Суржик шкодить не тільки українській мові, це вияв неповаги й до російської мови.

Критикували суржик і в газетах. 1854 року в газеті “Київські губернські відомості” кореспондент писав про свої враження після відвідування ярмарку: “При первом моем посещении Контрактового дома я был поражен, отуманен, увидевши и услышавши все, что там происходило. Разные фразы замечательны. “Прощайте, мы пойдем додому”. — “Нет, не идите, вы ещё, кажется, имеете видеть пана Стрежлицкого”. — “Перестаньте, вы все смеетесь с меня”. — “Вот сюдою, сюдою пойдемте!” — “Нет, лучше тудою. Там, видите, как все крутятся”.

У наш час цікаве визначення суржику дав Юрій Андрухович: “А як же “суржик”, де він, цей милий покруч, химерний мішанець, кровозмісне дитя білінгвізму?”.

Письменник і публіцист Володимир Жаботинський ще 1904 року писав: “Був я нещодавно на Дніпрі і в дорозі, подорожуючи у вагоні третьої кляси, прислухався до розмов тамтешнього простолюду. Мене вразила їхня говірка — явне зіпсуття, явна хвороба української мови. Хохли просто сипали великоруськими словами, великоруськими зворотами, а основна мова та її склад були українські; виходило дещо досить потворне, ні Богові свічка, ні чортові шпичка. Слухаючи цю недоладну суміш двох мов, я замислився про вмирання малоросійської мови”. 

Понад сто років тому освічені люди замислювалися над проблемою суржику в українській мові й доходили висновку, що ця неякісна суміш не сприяє розвиткові літературної мови, а навпаки — потворить її.

Раніше суржиком називали борошно, отримане з суміші жита й пшениці, його не використовували для випікання, бо вважали неякісним.

Суржик впливає на нашу свідомість, про це писала лінгвіст Олександра Сербенська у праці “Антисуржик”: “Сьогодні слово “суржик” почали вживати і в ширшому розумінні — як назву здеградованого, убогого духовного світу людини, її відірваності від рідного, як назву для мішанини залишків давнього, батьківського, з тим чужим, що нівелює особистість, національно-мовну свідомість. 

Мішаниною двох мов — української та російської — говорить частина людності України, хоч загальновідомо, що користуватися сумішшю з двох мов — це одне з найтривожніших явищ загальнопедагогічного характеру. Скалічена мова отупляє людину, зводить її мислення до примітиву. Адже мова виражає не тільки думку. Слово стимулює свідомість, підпорядковує її собі, формує. 

Суржик в Україні є небезпечним і шкідливим, бо паразитує на мові, що формувалась упродовж віків, загрожує змінити мову…”.

Тема суржику для мене дуже болюча. Як  учитель української словесності, я повиннен навчати людей і дітей любити і поважати мову предків. А головне — виховувати батьків школярів у повазі до української (державної) мови.