Серед мусульман Російської імперії ще з 1905 р. існував помірний за своїми вимогами національний рух. Спочатку найголовнішою силою був ліберальний, орієнтований на концепції пантюркізму, Союз мусульман Росії ("Іттіфак"). Йому протистояли, з одного боку, консервативний напрям, до якого належало духовенство і представники старих еліт, з іншого — радикальна група "лівої" інтелігенції, яка симпатизувала соціалістам-революціонерам. У травні 1917 р. майже тисяча делегатів зібралися у Москві на перший Всеросійський з'їзд мусульман, на ньому було прийнято федералістську програму. На другому з'їзді, який відбувся у липні того самого року в Казані, вже було висунуто на перший план соціальні проблеми, а також вимогу скликання Національних зборів мусульман.
Особливо активізувався національний рух у Туркестані, де головну роль відігравала Мусульманська Центральна Рада Туркестану, яка орієнтувалася на реформи. Однак восени 1917 р. найбільш радикально було налаштоване російське населення, після того як сформувало Раду в Ташкенті, Активніше почали виступати степові кочівники. З новою силою спалахнули їх традиційні сутички зі східнослов'янськими поселенцями, які захоплювали їхні землі. У квітні 1917 р. казахи скликали з'їзд в Оренбурзі, а влітку створили свою політичну партію — "Алаш-Орда". Вони добивалися автономії, припинення колонізації та вигнання нових поселенців. Киргизи й казахи, які під час репресій з боку царського уряду в 1916 р. втекли до Китаю, повернулися і висунули претензії щодо повернення переселенцями їхніх пасовиськ. Так само на поверненні своїх земель наполягали башкири. У1917 р. свою партію Міллі Фірка заснували кримські татари. її представники висунули вимогу автономії, але невдовзі зіткнулися з росіянами і українцями, які становили більшість населення у Криму. Загалом національні рухи також посилювалися серед так званих малих народів Російської імперії, зокрема Поволжя і Сибіру.Під час громадянської війни у цій частині колишньої Російської імперії антибільшовицькі сили очолив адмірал Олександр Колчак. Він став на чолі Всеросійського тимчасового уряду — Директорії, яка об'єднала Сибірський, Казахський, Тюрко-Татарський, Башкирський та інші уряди. Адмірал зумів створити 130-тисячну армію, яка влітку 1919 р. перейшла у наступ проти більшовиків, проте зазнав поразки. До січня 1920 р. Червона Армія розгромила колчаківські сили. Більшовики, спираючись на Червону Армію, почали встановлювати радянську владу в Казахстані та Середній Азії. В середині 1920р. це відбулося у Киргизії — утворилася Киргизька Автономна Соціалістична Радянська Республіка.
Туркестан
Проте ситуація у Туркестані (так тоді звалася Середня Азія) була дуже складною. Тут існували незалежні Хівинське і Бухарське ханства, а також уряди більшовиків і білогвардійців. До того ж англійці намагалися розширити свої колоніальні володіння у Середній Азії. Сильними були позиції місцевих супротивників радянської влади. Проте у 1920 р. Червона Армія витіснила білогвардійців, що дало змогу утворити Туркестанську Соціалістичну Радянську Республіку. У тому самому році за підтримки Червоної Армії було повалено ханські режими у Бухарі та Хіві. Москва визнала Бухарську і Хорезмську (колишнє Хівинське ханство) народні республіки. Середня Азія втягувалася у сферу впливу Росії. Разом із тим боротьба з антирадянськи налаштованими басмачами тривала до 1932 р.
Таким чином, у результаті громадянської війни радянська влада встановилася на більшій частині Російської імперії, однак до грудня 1922 р. на карті існувало дев'ять формально незалежних держав — Росія, Україна, Білорусія, Далекосхідна Республіка, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Бухара і Хорезм. Усі вони були пов'язані з Москвою, насамперед, диктатурою більшовицької верхівки, яка перебувала при владі на місцях, а також прямим підпорядкуванням радянському центрові у Кремлі розташованих на периферії всіх силових і деяких економічних структур. У 1922 р. була ліквідована буферна Далекосхідна Республіка, тобто контроль Кремля поширився на всю територію Росії. Ще у 1919 р. один із лідерів більшовиків Григорій Зинов'єв чітко сформулював принципи радянської національної політики та держави: "Ми не можемо обійтися без азербайджанської нафти, без туркестанської бавовни. Ми беремо ці продукти, які нам необхідні, але не так, як брали старі експлуататори, а як старші брати, які несуть смолоскип незалежності". Тобто "смолоскипом незалежності" приховувалися інтереси радянської держави щодо заволодіння ресурсами, насамперед українським зерном і сировинними запасами Закавказзя. Однак народи національних республік треба було переконати у тому, що вони одержать власну національну незалежність і збережуть її за будь-яких обставин.
Проте ситуація у Туркестані (так тоді звалася Середня Азія) була дуже складною. Тут існували незалежні Хівинське і Бухарське ханства, а також уряди більшовиків і білогвардійців. До того ж англійці намагалися розширити свої колоніальні володіння у Середній Азії. Сильними були позиції місцевих супротивників радянської влади. Проте у 1920 р. Червона Армія витіснила білогвардійців, що дало змогу утворити Туркестанську Соціалістичну Радянську Республіку. У тому самому році за підтримки Червоної Армії було повалено ханські режими у Бухарі та Хіві. Москва визнала Бухарську і Хорезмську (колишнє Хівинське ханство) народні республіки. Середня Азія втягувалася у сферу впливу Росії. Разом із тим боротьба з антирадянськи налаштованими басмачами тривала до 1932 р.
Таким чином, у результаті громадянської війни радянська влада встановилася на більшій частині Російської імперії, однак до грудня 1922 р. на карті існувало дев'ять формально незалежних держав — Росія, Україна, Білорусія, Далекосхідна Республіка, Азербайджан, Вірменія, Грузія, Бухара і Хорезм. Усі вони були пов'язані з Москвою, насамперед, диктатурою більшовицької верхівки, яка перебувала при владі на місцях, а також прямим підпорядкуванням радянському центрові у Кремлі розташованих на периферії всіх силових і деяких економічних структур. У 1922 р. була ліквідована буферна Далекосхідна Республіка, тобто контроль Кремля поширився на всю територію Росії. Ще у 1919 р. один із лідерів більшовиків Григорій Зинов'єв чітко сформулював принципи радянської національної політики та держави: "Ми не можемо обійтися без азербайджанської нафти, без туркестанської бавовни. Ми беремо ці продукти, які нам необхідні, але не так, як брали старі експлуататори, а як старші брати, які несуть смолоскип незалежності". Тобто "смолоскипом незалежності" приховувалися інтереси радянської держави щодо заволодіння ресурсами, насамперед українським зерном і сировинними запасами Закавказзя. Однак народи національних республік треба було переконати у тому, що вони одержать власну національну незалежність і збережуть її за будь-яких обставин.
Немає коментарів:
Дописати коментар