БОРОТЬБА НАРОДІВ КОЛИШНЬОЇ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ ЗА ЗДІЙСНЕННЯ ПРАВА НА САМОВИЗНАЧЕННЯ ПІСЛЯ РЕВОЛЮЦІЇ 1917 р.

Після революції 1917 р. молодій радянській державі вдалося не тільки перемогти ворожі сили, а й знову об'єднати багатонаціональну імперію, що розпалася. Можна назвати такі причини:

— підтримка величезними народними масами більшовиків, котрі обіцяли за допомогою потужної агітаційно-пропагандистської діяльності досягнення соціальної справедливості: знищення класового гноблення, приватної власності, експлуатації, наділення селян землею, вирішення національного питання;

— політичні прорахунки їхніх супротивників, які закликали до відновлення старих порядків, ігнорували народні сподівання, особливо у питаннях про землю, мир, знищення національних утисків і нерівності, що звужувало соціальну базу антибільшовицьких сил;

— недостатня згуртованість і неузгодженість дій сил опозиції, амбіційність їхніх лідерів, спроби спиратися на інтервенціоністські сили;

— організованість, згуртованість комуністичної партії та використання нею патріотичних настроїв, спрямованих проти іноземних інтервентів і тих, хто вдався до їхньої підтримки;

— боєздатність Червоної Армії, яка, з одного боку, мала стратегічно вигідне розташування в центрі Росії, що давало змогу використовувати всі економічні і стратегічні переваги при організації воєнних дій, а з іншого — її застосовували як засіб насильства;

— втома населення через безвладдя, його байдужність до подій у країні, бажання спокою і наведення порядку, віра у "свою народну владу";

— спад національних рухів, які лише умовно були підтримані широкими народними масами.
Білорусія

З курсу "Історія України" добре відомий драматичний перебіг подій в України який передував установленню радянської влади. Менш драматично відбувався розвиток національного руху в Білорусії частину території котрої також окупували німці. Єдина національна партія — Білоруська соціалістична громада — не мала масової підтримки серед селянства, яке на той час становило понад 90 % білоруського населення. Під впливом піднесення українського національного руху представники білоруської інтелігенції та солдатських мас створили білоруську Раду. Проте вона одержала підтримку з боку нечисленних прихильників. Тому в суспільно-політичному житті перші позиції посіли соціалістичні партії, які об'єднували здебільшого російське і єврейське міські населення. Цей фактор став визначальним у подальшому політичному розвиткові Білорусії.


Білорусія була дуже бідним краєм, де національний рух перебував на зародковій стадії розвитку. Однак вона одержала статус суверенної республіки із розрахунком на те, що вона, з одного боку, покаже зразок зближення з Росією, а з іншого — допоможе "здобути" Литву. У лютому 1919 р. на з'їздах Рад Білорусії й Литви за ініціативи місцевих більшовиків, здебільшого росіян, було проголошено союз двох республік. Це зробило Литву, яка завжди прагнула незалежності, частиною штучно створеної білорусько-литовської спільноти, де більшість населення, насамперед білоруського, прихильно ставилося до Росії. Здійсненню задуму завадила Польща, яка окупувала ці території. Окупованою німецькими військами була більша частина Прибалтики, що перешкодило втягненню її в орбіту майбутнього Радянського Союзу.
Закавказзя

У Закавказзі, як і в Росії, склалося у 1917 р. двовладдя. З одного боку, існував сформований Тимчасовим урядом Особливий комітет по Закавказзю, який був неспроможний розв'язати політичні й соціальні проблеми цього регіону. З іншого, у Тбілісі й Баку утворилися Ради робітничих депутатів, в яких домінували представники різних політичних партій зі своїми орієнтирами — або на Тимчасовий уряд, або, меншою мірою, на більшовиків.

Коли більшовики прийшли до влади, у Закавказзі спостерігалася дуже складна ситуація, крім усього іншого, через сусідство Туреччини до кордонів Грузії й Вірменії. За Брест-Литовським договором до Туреччини мали відійти Батум, Каре та Ардаган. Це спричинило відокремлення Закавказзя. 25 квітня 1918 р. було проголошено створення Закавказької республіки. Місяць по тому вона розпалася на три незалежні держави, кожну з яких очолювала певна політична партія: Грузія — Грузинська соціал-демократична партія меншовиків, Вірменія — партія "Дашнакцутюн", Азербайджан — Азербайджанська націоналістична партія "Мусават". Непроста внутрішня обстановка ускладнювалася втручанням іноземних держав — Туреччини, Німеччини та Великої Британії.

Після розгрому основних сил білогвардійців і відступу іноземних інтервентів більшовики посилили намагання встановити у Закавказзі свою владу. Дуже швидко був завойований Азербайджан. У квітні 1920 р. вони підняли повстання робітників і матросів у Баку. Більшовицьки налаштований Військовий революційний комітет повалив мусаватиський уряд і закликав радянську Росію на допомогу. В результаті було проголошено Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку. Такий прийом потім набув поширення. Він полягав у тому, що часто знаходилися бажаючі союзу з Росією — більшовики-"інородці", яких центральна влада вважала партією революційної законності. Від їхнього імені Червона Армія виступала проти прибічників незалежності. Так сталося і у Вірменії в листопаді 1920 р., коли місцеві більшовики за підтримки Червоної Армії усунули від влади дашнаків і проголосили Вірменську Соціалістичну Радянську Республіку.

Те, що під декларацією про право націй на самовизначення приховувалися більшовицькі експансіонізм і силова політика, освячені ідеєю світової пролетарської революції, яскраво виявилося у тому, як насильно завойовували Грузію. Грузинська держава була легітимною. 7 травня 1920 р. вона навіть підписала з більшовицькою Росією договір, згідно з яким визнавалася незалежність Грузії. Проте цей документ не завадив інтервенції Червоної Армії. Під приводом припинення "міжнаціональних конфліктів" між грузинами і вірменами 12 лютого 1921 р. вона вступила до Грузії. 25 лютого було проголошено Грузинську Соціалістичну Радянську Республіку.

У результаті тиску з середини — з боку місцевих комуністів, а також ззовні — з боку центральної радянської влади, що спиралася на силу Червоної Армії, 11—12 березня 1922 р. у Тифлісі (Грузія) було створено Союз республік Закавказзя, до відання якого переходили зовнішньополітичні відносини, оборона, фінанси, зовнішня торгівля, весь транспорт та економіка трьох республік.