Закавказзя

У Закавказзі, як і в Росії, склалося у 1917 р. двовладдя. З одного боку, існував сформований Тимчасовим урядом Особливий комітет по Закавказзю, який був неспроможний розв'язати політичні й соціальні проблеми цього регіону. З іншого, у Тбілісі й Баку утворилися Ради робітничих депутатів, в яких домінували представники різних політичних партій зі своїми орієнтирами — або на Тимчасовий уряд, або, меншою мірою, на більшовиків.

Коли більшовики прийшли до влади, у Закавказзі спостерігалася дуже складна ситуація, крім усього іншого, через сусідство Туреччини до кордонів Грузії й Вірменії. За Брест-Литовським договором до Туреччини мали відійти Батум, Каре та Ардаган. Це спричинило відокремлення Закавказзя. 25 квітня 1918 р. було проголошено створення Закавказької республіки. Місяць по тому вона розпалася на три незалежні держави, кожну з яких очолювала певна політична партія: Грузія — Грузинська соціал-демократична партія меншовиків, Вірменія — партія "Дашнакцутюн", Азербайджан — Азербайджанська націоналістична партія "Мусават". Непроста внутрішня обстановка ускладнювалася втручанням іноземних держав — Туреччини, Німеччини та Великої Британії.

Після розгрому основних сил білогвардійців і відступу іноземних інтервентів більшовики посилили намагання встановити у Закавказзі свою владу. Дуже швидко був завойований Азербайджан. У квітні 1920 р. вони підняли повстання робітників і матросів у Баку. Більшовицьки налаштований Військовий революційний комітет повалив мусаватиський уряд і закликав радянську Росію на допомогу. В результаті було проголошено Азербайджанську Соціалістичну Радянську Республіку. Такий прийом потім набув поширення. Він полягав у тому, що часто знаходилися бажаючі союзу з Росією — більшовики-"інородці", яких центральна влада вважала партією революційної законності. Від їхнього імені Червона Армія виступала проти прибічників незалежності. Так сталося і у Вірменії в листопаді 1920 р., коли місцеві більшовики за підтримки Червоної Армії усунули від влади дашнаків і проголосили Вірменську Соціалістичну Радянську Республіку.

Те, що під декларацією про право націй на самовизначення приховувалися більшовицькі експансіонізм і силова політика, освячені ідеєю світової пролетарської революції, яскраво виявилося у тому, як насильно завойовували Грузію. Грузинська держава була легітимною. 7 травня 1920 р. вона навіть підписала з більшовицькою Росією договір, згідно з яким визнавалася незалежність Грузії. Проте цей документ не завадив інтервенції Червоної Армії. Під приводом припинення "міжнаціональних конфліктів" між грузинами і вірменами 12 лютого 1921 р. вона вступила до Грузії. 25 лютого було проголошено Грузинську Соціалістичну Радянську Республіку.

У результаті тиску з середини — з боку місцевих комуністів, а також ззовні — з боку центральної радянської влади, що спиралася на силу Червоної Армії, 11—12 березня 1922 р. у Тифлісі (Грузія) було створено Союз республік Закавказзя, до відання якого переходили зовнішньополітичні відносини, оборона, фінанси, зовнішня торгівля, весь транспорт та економіка трьох республік.