Антропоніми та іх аналіз у творі Марії Матіос “Юр’яна і Довгопол”.

Події у творі розгортаються на Буковині.

Минає 1949 рік, складний післявоєнний час, колективізація. Головною героїнею є Юр’яна. Це бідна сільська жінка, що має чималу сім’ю та тяжку долю. Все своє життя вона гарує, однак нічого з того не має. Більшу частину майне віддала до колгоспу, а сама залишалась працювати на маленькому клаптику землі. Письменниця зовсім не випадково, а навіть дуже доречно назвала героїню Юр’яною. Це ім’я фіксує словник Л.Г.Скринник, Н.П. Дзятківської “Власні імена людей”. Воно походить від чоловічого імені Юрій, що означає хлібороб, плугатор.

Аналізований нами антропонім Юр’яна цікавий ще й з того погляду, що об’єднує навколо себе чимало інших власних назва на позначення героїні прізвисько, пришви ще, цікаві контекстуальні оніми. 

Героїна має прізвисько Соломон. Так прізвиську вали її люди у селі через непересічний розум. Трохи незвичним є те, що Соломон – це онім чоловічого року, який використовується на позначення жінки. Однак таке явище спостерігається в українському позиванні. Так Юр’яну було названо лише один раз Довгоносом, про що дещо пізніше. Антропонім Соломон є інформаційно-оцінним, бо містить у собі конотації мудрості, розуму і спонукає читача провести паралель з великим мудрецем Соломоном.

Також на позначення героїні використовується ойконім Уласіха. Твірною основною таких одиниць антропонімії-антропонімів виступають імені чоловіків. Таке найменування вказувало на тісні зв’язки між чоловіком та дружино. Однак останнім часом проходить нівеляція й зникає традиція такого називання. Антропонім можна зрідка почути в українських селах від, переважно, літніх людей.

Онім Уласіха утворене від чоловічого імені Уласій. Причиною частого вживання цього оніма є насамперед українська традиція та сюжет твору. Також чималу роль відіграє зображуваний час, територія, і соціальне ставлення жінки.

Що ти хотіла, Уласіхо? – з дивувався уголос Довгопол, устаючи назустріч із-за столу, на якому білів один однісінький папірець [1, 87]

За допомогою антропоніма звертались до Юр’яни односельчани і навіть працівник сільської ради, що був з походження москалем. Ще у селі героїню називають Джурячкою, щоправда тільки один раз: “Для неї що Довгопол, що Джурячка – однакові”. [1, 94]

Завдяки такій номінації приходимо до висновку, що прізвище героїні Джуряк. (Таке ж прізвище має й її чоловік Улосій Джуряк). Ймовірно, що лексичною основою цього оніма є апелятив джура (Джуряк ← Джура ←джура (зброєносець).

За контекстом можемо встановити ім’я по батькові жінки “Відколи умер її неньо Ілля, вона сама собі рада і влада” [1; 85]

Тепер легко ввести повне ім’я героїні, яке матеріал у такий спосіб не фіксує: Джурек Юр’яна Іллівна. Причиною цього є традиція нахивань на Західній Україні, відносно молодий він героїні, сюжет твору, де переважають неофіційні обстановки та час (1949 р.) коли відбуваються основні події твору.

Нами зафіксовано кілька апелетивів на розначеннягероїні твору. Це насамперед такі: мати, мама, вона, жінка. “Та така, що бідна жінка ладна була волосся на собі рвати” [1; 86]. Усі вони свідчать про прихильне ставлення, повагу, любов авторки до героїні. Їхню незначну кількість легко пояснити тим, що дня називання героїні використовується велика кількість антропонімів (Юр’яна, Днурячка, Улосіка, Соломон). Такий склад значною мірою вільно оперувати ономастичними одиницями. Таке багате називання для Марії Матіос, зазвичай, рідкість. Авторка, як правило, обмежується іменами, прізвищами, зрідка додає прізвиська.

Юр’яна пов’язала свою долю з чоловіком, якого любила та поважала, - це Уласій. Їхнє спільне життя було нелегким, один чоловік працював у колгоспі й мали багато дітей. Крім того. Уласій був калікою. “Та Юр’яна з Уласіювим каліцтвом була у мирі. Уласій уже років з десять не мав правого ока. Тріска вирвалася з поліна – витекло його очко...” [1; 80] Антропонім Уласій зафіксований словником А.Т. Скрипник, Н.П. Дзетківської і в перекладі з грецької мови означає скривлений назовні. Можливо, автоторка провела паралель між значенням оніма та героєм, і саме тому дала йому ”нести хрест” каліцтва. 

Аналізований антропонім фіксуємо тільки в одному варіанті – Уласій. Будь-які інші форми відсутні. Однак тенетом засвідчено прізвище: “Тут є кому пришивати і без Уласія Джур яка” [1; 96] Про те такий онім зафіксовано лише один раз. Це, напевно, пов’язано з тією значсною кількістю апелятивів, що були нами виявлені: чоловік, господар, тато, батько, каліка, бандера, він кодло, бандит, приятель, порадник, розрадник, гуцул... 

“А що цей бандера, її чоловік тут робить? Позавчора сам його допитував” [1; 96]

Загальні назви, що зафіксовані цією цитатою, свідчать про погане, зверхнє, зневажливе ставлення до героя. Контекстуальні оніми, що несуть у собі всі найважливіші відтінки, вживали для називання Улосія представники вдали та військові. Натомість родичі, зокрема дружина, мала свій ряд апелятивів, що суттєво різняться за значенням у порівнянні з попередніми. “Але що тепер діти, коли нема коло них її господаря, її приятеля солодкою, поради і розради її утішної?!” [1; 85] Юр’яна побивається, бо втратила підтримку, допомогу, опору, Вони прожили разом більше двадцяти років, однак їхня любов ще не згасла, не заважаючи ні на що.

Частотність вживання імені не дуже висока. Це насамперед зумовлено сюжетом (здебільшого герой перебуває у в’язниці), великою кількістю апелятивів і, звичайно, другорядністю персонажа.

Досить цікавим є такий антропонім, як Довгопол. Довгопол – уповноважений він МГБ, працівник сільської ради. За національністю москаль. Мав у селі погану славу, всі його боялися і потайки ненавиділи.

Не виключено, що Довгопол це якесь російське прізвище, але, можливо, це й прізвисько.

Утворене за допомогою основокладання (Довг-о-пол)

Довг – довгий,

пол, пос 1 стать;

2. підлога

Зазначимо, що довгопол – це одне з прізвиськ росіян. Так їх прозивали за довгий верхній одяг. Тому най вірогіднішим є те, що Довгопола назвали так саме через національність.

Можливо, у такий спосіб авторка хотіла висміяти його недолугість і навіть тупість, а ще увиразнити приналежність героя до певного етносу.

Життя Довгопола склалося так що переважна більшість не знала його імені.

- Я називаюся Леонід, - перебив Юр’яну, але вона не зважала. [1; 92]

Його ім’я нікому не було потрібне, бо імена дають людям, а він був нелюдом. А його прізвище виявилось настільки вдалися що селянам навіть не довелось придумувати прізвисько.

Нами зафіксовано варіант аніма Леонід – Льоня. “Я зупинив би, але не можу уже... попереду – засідка, позаду – кров... так багато крові... на нас, Льоню... і не ній, Улесчісі... так вона ж дітей скільки народила...” [1; 97]

Така форма (Льоня) засвідчена текстом лише один раз, а Леонід – двічі.

Як правило, на ім’я до людини звертаються близькі, родичі, хороші друзі. У Довгопола таких не було. Хіба що співборітник, який і назвав його Льонею. Для усіх інших герой залишається чужим та ворожим, а таких називають на прізвище, що поєднувало у собі одночасно і ознаки прізвиська.

Відсутнє у тексті ім’я по батькові. Є кілька апелятивів, переважно зневажливого характеру: довгопол, довгорук, уповноважений, гість, син...

“...Та татовими кістками у гробі кидає від такого сина!”[1; 90] Тут знову ж таки проявляється зверхнє ставлення до Довгопола. Загалом, окрім Довгопола вжито в тексті 49 разів, що свідчить про високу частотність. Основні причини такі: роль, персонажа в розгортанні сюжету, мала кількість апелятивів, незначне вживання імені, суспільний статус Довгопола, відсутність близьких людей. 

Онамастичний простір твору – “Юр’яна і Довгопол” складається із, переважно. Знайомих читачеві власних назв. Письменниця підбирає такі антропоніми що відповідають реаліям того часі і можуть бути цікавими на сьогоднішній час своєю формою та внутрішнім змістовим поповненням.

Додав Вірст.