Звернення двадцятирічного автора поеми «Аве Марія» до /читача можна було б вважати бравадою початківця, який нарочито демонструє незалежність мислення і своєї позиції і тим самим привертає до себе увагу. Можна було б, якби це не був 1929 p., коли розпочалися арешти української інтелігенції і готувався показовий процес над членами так званої Спілки визволення України. У такі небезпечні часи [І. Багряний видає власним коштом (видавництво «САМ») у Богом забутій Охтирці поему, у вступі до якої він розгортає причини своєї відмови од високого ймення поета: «Не іменуй мене поетом, друже мій, бо поети нині — це категорія злочинців, до якої не належав і не хочу належати. Не іменуй же мене поетом, бо слово поет скорочено стале визначати: — (хамелеон, проститутка, спекулянт, авантурник, ледар)
