Орфоепія - це розділ науки про мову, що вивчає систему норм літературної вимови.
Предметом вивчення орфоепії є:
o звукові особливості мовлення (усне мовлення розглядається не загалом, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам);
o правильна вимова звуків мовлення (голосних і приголосних);
o правильна вимова звукосполучень;
o правильна вимова окремих слів та їхніх форм.
Сучасні норми української орфоепії склалися історично на основі вимови, властивої середньонаддніпрянським говорам.
Практичне значення орфоепії винятково важливе, оскільки дотримання орфоепічних норм, як й інших літературних норм, удосконалює мову як засіб спілкування, полегшує обмін думками. Унормована вимова є однією з ознак культури мовлення.
Вивчення правильної вимови спрямовується на подолання помилок, серед яких насамперед вирізняються фонематичні та фонологічні.
Фонематичні помилки - це порушення, пов'язані зі змішуванням фонем, із заміною однієї фонеми іншою, наприклад:
вимова [с] замість [з]
ве[з]ти - ве[с]ти ка[з]ка - ка[с]ка вимова [т] замість [д]
ро[д]овий - ро[т]овий га[д]ка - га[т]ка приві[д] - приві[т]
Такі помилки спотворюють зміст слова. Інколи фонематична помилка зумовлюється пропуском однієї з фонем, наприклад: Правильно Неправильно
плутати путати
плутаю путаю
плутають путають
Дуже часто у мовленні замість фонеми [ф] вживають поєднання фонем [хв], а замість [хв] - фонему [ф];
Правильно Неправильно
факт хвакт
фарба хварба
фахівець хвахівець
феномен хвеномен
форматний хворматний
функціонувати хвункцюнувати
хвала фала
хвороба фороба
Фонетичні помилки - це суто вимовні недогляди, що виявляються у вимові різних варіантів звуків, наприклад: вимова [л'] замість [л] лекція -лекція телеграма - телеграма
вимова [і] замість [ш] у словах іншомовного походження
д[и]ректор - д[і]ректор т[и]раж - т[і]раж с[и]мпозіум - с[і]мпозіум ц[и]ркулярний - ц[і]ркулярний
Вимова голосних звуків Усі голосні звуки під наголосом вимовляються чітко й виразно: постанова, гарантійний, витяг, видавець, мудрість.
В інших позиціях вимова голосних має такі особливості:
1. Голосні /а/, [і], [у] - в усіх позиціях вимовляються виразно: [знати] - знати, [пунктуал'н'іс'т'] - пунктуальність, [зв'ітувати] -звітувати.
2. Звук [о] вимовляється виразно й здебільшого не змінюється; лише перед складом із постійно наголошеним [у] вимовляється з наближенням до [у]: [тоУму] - тому, [зо^л'а] - зозуля, [п^лубка] -голубка.
3. Звуки [е], [и] в ненаголошеній позиції вимовляються нечітко:
[ Пам'ятайте І
Українській літературній мові невластива вимова [а] на місці нена-[ голошеного [о]: [мажоритарна] - мажоритарна. Грубо порушує вимовну норму той, хто говорить: [ди°рёктар] - і директор, [харавМ] - хоровий._]
Вимова приголосних звуків
1. Дзвінкі приголосні в кінці слова й перед глухими в середині слова вимовляються дзвінко: [народ] - народ, [наказ] - наказ, [чисмдуж] -чимдуж, [надто] - надто, [дов'ідка] - довідка.
Примітка. З усіх дзвінких приголосних тільки глотковий звук [г] вимовляється як [х]: [лехко] - легко, [н'Іхт'і] - нігті, [к'іхт'і] - кігті.
2. Глухі приголосні перед дзвінкими у межах слова вимовляються дзвінко: [прбз'ба] - орфографічно просьба, [вогзал] - вокзал, [бород'ба] -боротьба.
3. Оглушуються прийменник і префікс з- перед глухими приголосними: [с тобойу] - орфографічно з тобою, [сказати] - сказати.
4. Префікси роз-, без- можуть вимовлятися дзвінко й глухо (залежно від темпу мовлення): [розписка] і [роспйска] - розписка, [бемзпомнелк6виї] і [беИспоми*лк6виї] - безпомилковий.
5. Губні [б], [п], [в], [м], [ф], шиплячі [ж], [ч], [ш] (крім подовжених) та задньоязикові [г], [к], [х] в кінці слова та складу вимовляються твердо: [с'ім] - сім, [вели'ч] - велич, [пйшеиш] - пишеш, [позичте"] -позичте, [с'м'іх] - сміх.
Лише перед [і] ці приголосні вимовляються як напівм'які: [в'італ'ниї] - вітальний, [б'іограф'ійа] - біографія, [ш'іс'т'] - шість, [х'ід] -хід, [к'ілограм] - кілограм.
Подовжені шиплячі вимовляються як напівм'які: [роздор'іж':а] -роздоріжжя, [р'іч'.у] - річчю.
6. В українській мові слід розрізняти звуки [г] і [т]. Приголосний звук [г] вимовляється у власне українських словах,
а також зукраїнізованих словах іншомовного походження. Найповніший реєстр слів із літерою ґ, що позначає задньоязиковий зімкнений дзвінкий звук [т], подано в "Українському орфографічному словнику", яким варто послуговуватися, оскільки звук [т] вживається не лише віповідно до норми, а й на власний розсуд мовців. Подаємо найбільш уживані слова: ґазда, ґаздувати, ґанок, грати, ґатунок, ґречний, ґніт, ґрічно, ґречність, ґрунтовий, ґрунт, ґрунтозахисний, ґрунтдво-кліматйчний, ґрунтообробний, ґрунтознавство, ґудзик, ґрунтуватися, ґрасувати (розчищати).
7. Буквосполучення дж, дз можуть позначати один звук і вимовляються як африкати [дз], [дж]: [дзв6ни*к] - орфографічно дзвоник,[приссуджувати] - присуджувати, [в'ідр'аджеин':а] - відрядження, [нагор6джеин':а] - нагородження.
Роздільна вимова цих звуків [д]-[з], [д]-[ж] є порушенням орфоепічних норм. Як два окремі звуки вони вимовляються тоді, коли належать до різних частин слова, наприклад до префікса і кореня: [в'щ-зиевати] - орфографічно відзивати, [п'ідзв'ітниї] - підзвітний, [п'ід-жеину] - піджену.
8. Передньоязикові [д], [т], [з], [с], [ц], [л], [н] перед наступними м'якими приголосними та перед [і] вимовляються м'яко: [маїбут'н'е] -орфографічно майбутнє, [п'іс'н'а] - пісня, [горд'іс'т'] - гордість.
Вимова звукосполучень 1. Відповідно до закономірностей сполучуваності звуків у мовленні деякі орфоепічні норми випливають з асимілятивних змін у групах приголосних:
o -ться вимовляється як |ц':а|: [лиестуйец':а] - орфографічно листується, [учац':а] -учаться, [гн,і'вайуц':а] - гніваються, [обуриец':а] - обуриться;
o -шся вимовляється як [с':я]: [з'в'іт^йес':а] - звітуєшся, [в'ітайес':а] - вітаєшся, [розписуйес':а] - розписуєшся;
o -жся вимовляється як |з'с'а|: [зваз'с'а] - зважся, [неивр'із'с'а] -
не вріжся;
o -чся вимовляється як |и':а|: [неимор6ц':а] - не морочся;
o -жці вимовляється як [з'ц'і]: [кри'вор'і'з'ц'і] - криворіжці, [запор'і'з'ц'і] - запоріжці.
2. Групи приголосних, що з'являються у словах унаслідок словотворення, спрощуються: проїзд + н(ий) -► [пройізнйї] - проїзний, контраст + н(ий) -> [контрасниї] - контрастний, баласт + н(ий) -► [баласниї] - баластний.
Отже, написання окремих слів не відповідає вимові: [ш'існад'ц'ат'] -шістнадцять, [ш'іс:6т] - шістсот, [ш'іздеис'ат] - шістдесят, [преизиеден'с,киї] - президентський, [агёнство] - агентство, [інте"л,іген,с'киї] - інтелігентський.
Увага!
У словах [пеистлйвиї], [хвастлйвиї]. [виспускнйТ] спрощення не відбувається у вимові й не передається на письмі. Також ніколи не спрощується звукосполучення [здр], [спр], [стр]: [здружитисс'а] -здружитися, [здр£°нивц'а] - здравниця, [сприймати] - сприймати, І [спрац'увативс'а] -спрацюватися, [страїкувати] - страйкувати, [страховії?] - страховий.
Вимова слів іншомовного походження
Іншомовні слова в українській мові фонетично й граматично адаптуються, проте деякі з них характеризуються орфоепічними особливостями:
1. Голосні [і] та [и] слід завжди вимовляти відповідно до їх написання. Після приголосних [д], [т], [з], [с], [ц], [р], [ж], [ч], [ш] постійно вимовляється [и], а не [і] перед наступним приголосним звуком: система, дипломатичний, цивільний, риторика, шифр, ратифікація, режим.
Початковий [і] вимовляється чітко, а наближена до [и] вимова [і] є орфоепічною помилкою.
Правильно Неправильно
[іде"ал'но] - ідеально идеально
[ідейа] - ідея идея
2. В іншомовних словах ненаголошений [о] ніколи не переходить в [у] (навіть перед складом з постійно наголошеним [у]): корупція, документ, популяризація.
3. Ненаголошені [и], [е] після приголосного вимовляються з наближенням до [е], [и]: [теинден,ц'ійа] - тенденція, [пеир,іодиезац'ійа] -періодизація,[сеиртисф'ікат] - сертифікат.
Немає коментарів:
Дописати коментар