Молодь і державна мова

“Молодь і державна мова!" Гучніше! !Ну як? Ви відчули ту силу, те почуття поваги? Відчули? Я знаю напевне, що відчули!

Але чому, коли запитуєш І себе, скільки років цій красуні, чи дадуть мені нарешті зарплату} за три останні місяці, воно звучить якось побутово, якось сіро, хоч ці питання далеко актуальніші для народу, хоч во­ни містять в собі далеко більше реальності, ніж інші.

Чому, коли ти кажеш гучно та гордо: "Це моє покоління, це моя мо­ва!", — то в тебе починає співати душа? Чому? Тому, що тут з йшлися дві стихії'. Молодь і мова. Хіба може бути щось сильніше? Так ось, щоб зрозуміти зв'язок молоді і державної мови, треба спочатку зрозуміти, що таке мова і що таке молодь.

Молодь — це хвиля! Хвиля, яка йде. Хвиля, якій підвладне все, яку неможливо зупинити, вставити в будь-які рамки, яка заполонила вулиці міста, яка розправляє свої могутні крила, це хвиля, яка є вічно.

Молодь — це сила! Сила, яка відсторонює всіх, хто стає їй на за­ваді! Сила, яка приходить тобі на допомогу, щоб ти встав та полетів з нею до зірок. Сила, яка була, є і буде.

А що таке мова? Мова — це все! Мова — це душа. Моя душа, Твоя душа. Душа всієї країни! Мова — це полум'я. Полум'я наших сердець! Полум'я, яке гріє вірних та спопеляє ворогів. Полум'я, яке горітиме, скільки б його не гасити! Полум'я, яке вже тисячоліття світить нам у пітьмі! Тож хіба можна розірвати молодь і мову? Мова — це корені. А молодь — це плід! Але іноді плоди забувають про свої корені, від чого стає дуже гірко . Слова тут зайві. Треба дивитись правді в очі. А прав­да каже, що тепер в Україні серед молодих людей десь лише 40% від 100% спілкуються державною мовою.

Ой країно ти моя, Україно! Що за лихо косить тебе? Що за чуми? Хто винен у твоїх негараздах? Як тебе відродити, зберегти?

Чому нікому не спаде на думку почати з себе? Так! Почати налаго­джувати становище в країні з себе. Стежити за собою в усьому. А про державну мову я взагалі мовчу! Хіба ж нам мати не казала, що мова лю­дини — це дзеркало її культури, її народу і країни? Коли ви востаннє спілкувалися державною мовою? Звичайно, в школі, в інституті або на роботі. Та лише по три-чотири речення в день. 1 це все? І це наша куль­тура?

Скажіть відверто, чи не соромно вам! Звичайно, ви можете сказати мені: "Ось розумник знайшовся!!! Ну, якщо ти такий розумний, то ска­жи, коли, нарешті, встане з колін Матір-Україна наша?"

А тоді, коли наша рідна державна мова і молодь зіллються в одне! Хіба ж ви ще не зрозуміли, що молодь не може жити без рідної мови, як не може існувати на білому світі і мова без молоді.

Хіба ж ви досі не зрозуміли цього?

Мова— це Не просто набір звуків для передачі інформації. Мова — це бурхлива ріка, що увібрала в себе струмочки з усіх діалектів нашої України, усю душу нашого народу, його красу і розум.

Від мови, що звучіть в інформаційному просторі нашої державі, від мовного стилю людей, що заволодівають умами української молоді, залежить успішний розвиток нашої країни. На сучасному витку історії людства стають атавізмом війни із застосуванням ядерної чи вогне­пальної зброї. Щоб підкорити народ, зовсім не обов'язково його вини­щувати, набагато легше його зомбувати, перетворивши високоінтелектуальну і духовну розвинену націю на споживача ерзац-товарів, ерзад-думок, ерзац-культури.

Можливо, хтось мені заперечить, мовляв, не треба ліпити образу ворога там. де його немає, де відбувається процес взаємозбагачення культур, обмін інформацією, загальнолюдські цивілізаційні процеси.

Так, ми рухаємося до гурту розвинених держав, хочемо увійти1 у світову спільноту. Але світу не потрібна така досить поганенька копія ФРН чи Швеції, йому потрібна Україна з її самобутньою красою, кра­сою п людей і красою їхньої мови. Йому потрібні наші Шевченки і Кон­дратюки, Всрнадські і Довженки.

Погляньмо, хто ж промовляє з телевізорів, радіоприймачів, роз­повідає про "нашу житуху " і "жизнь звезд" на сторінках молодіжної преси.

Поглянемо, як це віИ робить, який його мовний стиль — сукупність ідейно-художніх особливостей, визначальних рис торгівців інфор­мацією.

90% усіх молодіжних програм — музичні, програми іншої темати­ки, якщо й передаються, то вони як правило насичені музикою.

Отож, вмикаємо СТБ. З самісінького ранку Цілим громом своїх про­грам нас тішить "БІЗ-ТВ": "БІЗ хмарний ранок", "БІЗ перечні хіти",

Людина створила культуру, а культури — людину. Людина реалізується в культурі думки, культурі праці й культурі мови Культура — це не тільки все те, що створено руками й розумом люди ш, а й ви­роблений віками спосіб суспільної поведінки, що відбивається в народ­них звичаях, віруваннях, у ставленні один до одного, до праці, до мови. Належачи до певного суспільства, індивідуум зі своєю появою на світ органічно входить у вироблену його співвітчизниками культуру, стає її користувачем і носієм. Чим міцніші зв'язки людний з культурою наро­ду, тим більшого можна сподіватися від неї $1к від громадянина, патріота і свідомого творця матеріальних і духовних благ. Духовна культура міцними, хоч і невидимими нитками пов’язана з матеріаль­ною культурою. Тому-то наше суспільство, пробудившись від довгого інтелектуального сну і приступивши до морального самоочищення, по­бачило ті болячки, які багато років прикривалися бадьорими лозунгами і закликами. Не пройшла повз увагу суспільства і мовна проблема.

Мова не тільки засіб спілкування, а й природний резервуар інфор­мації про світ, насамперед про свій народ. Суспільство завжди дбає про те, щоб його члени користувалися мовою не лише спонтанно, не тільки як даним від природи даром, а свідомо, як знаряддям найактивнішого розкриття своєї особистості: мовний досвід індивідуума невіддільний від опори на літературну мову як акумулятор людських знань.

Мовна культура — це надійна опора у вираженні незалежності думки, розвиненості людських почуттів, у вихованні діяльного. справжнього патріотизму. Свідоме ставлення до слова, шліфування мовного стилю пов'язане насамперед із проникненням у лексичні скар­би мови. І дбати про культуру мови сьогодні означає не тільки володіти нормами літературної мови, а й розширювати сфери застосування ук­раїнської мови. Мовне виховання невіддільне від виховання національ­ної самосвідомості. Тут багато важить художньо-поетичний образ рідного слова, втілений у конкретних мовних знаках української куль­тури.

Культура мови починається з самоусвідомлення мовної особис­тості. Вона зароджується і: розвивається там, де носіям національної літературної мови не байдуже, як вони говорять і пишуть, як сприй­мається їхня мова в різних суспільних середовищах:, а також у контексті інших мов. Але є певні "відхилення" в розвитку літературної мови, по­зитивні і негативні водночас. Одним із таких відхилень є молодіжний сленг— такі молодіжні, жаргонні слова та вирази, яких нема в жодно­му словнику і які характерні для людей певних професій. Але зараз сленг став типовим явищем, його використовують майже всі люди пла­нети.

З одного боку, це, негативне явище, бо воно "засмічує" літературну мову. Мова стає грубою, погано сприймається, робиться чужою і не дуже зрозумілою для оточення но сприймається. Але й без сленгу неможливо: його використовує; в розмовах майже вся молодь. Ми вважаємо, що цими словами нам яскравіше вдається висловити свої думки, емоції, почуття.

Досить часто доводиться бачити в транспорті групу молодих людей, які, жваво спілкуючись вживають у розмові хитромудрі, незрозумілі, а буває, й жахливі слова. Молоде покоління стає дедалі не зрозумілішим, як, власне, і комп’ютери, за якими воно так полюбляє просиджувати. Поняття. Що їх використовують комп'ютерні маніяки" у спілкуванні, важкі для; розуміння І логічного пояснення, І не дивно. Це особливий комп'ютерний сленг (усталена мова комп'ютерного світу), так само різноманітний, як і заплутаний. Комп'ютерами і "комп'ютер­ною мовою" користуються на( сьогодні 52 мільйони людей. Наведений нижче словничок пропонує вашій увазі лише ключові слова і, сподіва­юся, допоможе Вам зберегти рівновагу і віру в себе й просто зрозуміти, про що ж усе-таки розмовляють ці "ненормальні".

Комп, тазок, пісок, путер — святая святих кожного маніяка, який себе поважає, — його комп'ютер.

Монік - те, що неосвічені аборигени сприймають замість комп'ютера, його найвидніша частина, а саме — монітор.

Системник — системний блок, те, що звичайно стоїть на столі, ква­дратне і з лампочками.

Мамка, мазер, мать — материнська плата, велика залізяка всере­дині системника, куди вставляють решту внутрішніх деталей.

Видяха — відеокарта, плата, яка керує виведенням зображення на монітор.

Сидюк — CD-ROM, пристрій для читання інформації з компакт-дисків. Іноді використовується як підставка для кави.

Венік, вінт — жорсткий диск. Місце, де зберігаються всі програми, ігри та інше сміття, іноді геть непотрібне. А витерти шкода.

Бластер, соунд — звукова карта. Плата, яка керує виведенням зву­ку.

Скрипер, бзючок — жалюгідна подоба колонок, вмонтованих у си­стемний динамік. Звукові сигнали, що за його допомогою видає мате­ринська плата, можуть розчулити навіть декана.

Дрюкер - принтер, корисний пристрій, який виводить інформацію на папір.

Клава — клавіатура.

Операціоика — операційна система, велика й розумна програма, яка керує вашим комп'ютером і полегшує ваше з ним спілкування.

Дрова — драйвери пристроїв, програми, які допомагають опе­раційній системі правильно працювати з вашими девайсами.

Юніх, лінух, фря — операційна система UNIX та її різновиди.

Віндуза, віл, віндауз — операційна система Windows 90-х років.

Маздай — комп'ютерна брутальність (від англ. Must die — мусить Застосовують практично до чого завгодно.

Чайник — цілковита "нуль" у комп'ютерах

Ламер — еквівалент чайника, і коли хочеться Міцно висловитися. |Якщо вас обізвали ламером, слід образитися.

Юзер — людина, яка почала щось петрати в складному мистецтві володіння комп'ютером, проте Недалеко просунулася.

Хакер — програмер, який займається; програм ним зламуванням.

Глюк, бах, буг — помилка у програмі, яка спричиняє "зависання" комп'ютера.

Фіча, плюшка — щось приємне і на дурничку.

Три пальці — комбінація клавіш Ctrl t-AH+Dеl, після якої відбу­вається перезавантаження комп'ютера. якщо не допомагає, використо­вують кнопку Reset на системному блоці.

Ну ось і все. Вивчивши ці терміни, ви зможете досить успішно спілкуватися з програмістами та хакерами, а може, навіть зійти за сво­го.

Часто ми стаємо свідками поширеного мовного нігілізму, вираже­ного в такій формі: "Яка різниця, як говоримо!" Виявляється, що люди, які недбало ставляться до своєї мови, позбавлені й почуття власної гідності. Виховані в атмосфері стереотипів, бездумної масової культу­ри, вони не можуть (5ути творцями оригінальних, непересічних ідей. Ставлення індивідуума до культури своєї мови, а також суспільства в цілому, віддзеркалює загальний рівень культури — або її пасивний, споживацький, або творчий характер.

Кожна мова має Свою специфіку, несе свою енергію. Мова нації формує менталітет нації. І тому, коли нам нав'язали чужу мову, через неї частина російськомовних українців увібрала й властиве російському менталітету ставлення до Батьківщини, родини, моральних цінностей. Погляньмо, як, наприклад, російська мова вплинула на наше ставлення до праці. Адже в Росії "работать" (від. слова "раб") — зовсім не те, що в Україні "працювати" Російське "руководить” "водить рукой") значно відрізняється від нашого "керувати". Ось і виходить, що ми зараз відстаємо від інших народів, наприклад литовців, естонців, латишів, естонців, латишів, які звільнилися від «русскоязычия" і від російського ставлення до праці. Тільки рідна мова може налаштувати на; плідну працю впродовж тижня. У слові "тиждень" відчувається, щось важке і водночас світле. Наприкінці тижня в нас день відпочинку, не для дії називається "неділя". У росіян же весь тиждень — це якщо перший день тижня в нас логічно зветься "понеділком”, тому що настає після неділі (по неділі), то їхнє, запозичене у нас “Понедєльник” свідчить тільки про нелогічність російської мови.

Перед молодою державою з-поміж багатьох питань гостро постали проблеми державотворення, соціальних і економічних реформ, куль­турного розвитку.

І не менш важлива і болюча проблема — утвердження української мови як державної в усіх сферах суспільного життя.

Вивести народ, зокрема молодь, з духовного рабства, підтримати творчі сили в боротьбі за оновлення — першочергове наше завдання. "Рабський дух краси найвищої збагнуть не зможе", — казала у свій жорстокий час Леся Українка. "Як в нації вождів нема, годі вожді її — поети", — писав Євген Маланюк.

"Ну що б, здавалося, слова", — розмірковував Тарас Шевченко і до­ходив висновку про надзвичайну силу рідної мови: почуєш — і "серце б'ється-ожива". Адже вона - духовна схованка народу, в яку віками він складав біль пережитого, і досвід свій, і щастя миті, і надії на майбутнє. Мова — основна ознака нації: коли мова йде в небуття, зникає й народ.

Я вірю, що мине пора духовного скам'яніння. Настане час, коли ми нарешті зрозуміємо, що живемо у величній землі — Україні і в ній має зацвісти рідна мова — українська.

Кожна епоха соціального розвитку ставить свої завдання щодо змісту освіти рідною мовою. Адже рідній мові належить чи не найваж­ливіша роль у формуванні особистості. За роки комуністичного експерименту наша країна зазнала величезних збитків національні культурі, бо українська мова цілеспрямовано витіснялась з ужитку і в науці) і в управлінській діяльності, і в побуті. Робилося все можливе, щоб український народ перестав бути самим собою й асимілювався в "единый русский народ'". Людній, яка зберегла знання рідної мови, відразу отримувала ярлик "націоналіст".

Досвід української діаспори в Канаді також дає підстави для роздумів над проблемою рідної мови. Загальновідомо, що Е переважній більшості українських сімей у цій країні, навіть у 3-му й 4-му поколіннях емігрантів, у домашньому спілкуванні збережено чистоту рідної мови. У них, як правило, вимова чистіша, ніж в окремих депутатів Верховної Ради України, що свідчить про їхню високу caмосвідомість.Дещо дивним, на перший погляд, є ставлення до національних шкіл у нас і в Канаді. Для національних меншин, що проживають на території нашої держави, створено спеціальні школи, де викладання ведеться їхньою рідною мовою — російською, болгарською, польською, румунською, угорською тощо. А в Канаді, де українців у деяких і провінціях нараховується 6 — 10%, українських шкіл нема, і не тому, що уряд перешкоджає цьому, а через прозаїчну причину: канадці українського походження вважають нерозсудливим ігнорувати державну мову і штучно відмежовуватися від англомовного оточення. Багато ук­раїнських шкіл створено в США, але діти відвідують їх по суботах, бо в інші дні вони навчаються в звичайних американських школах, де у вжитку єдина для всіх державна мова — англійська, тобто її амери­канський варіант.

Згідно з прийнятим 1989 року Верховною Радою України Законом про мови, українській мові в Україні надано державний статус. Після століть утисків, заборон і переслідувань, насильницького відчуження українців від мови настав час, коли в усіх сферах суспільного життя ук­раїнська мова дедалі більше посідає належне їй місце. На сьогодні ми маємо високорозвинену літературну мову Т. Шевченка, І. Франка, Лесі Українки, М. Рильського, П. Тичини, В. Симоненка, В. Стура, Л. Кос­тенко, яка перебуває на рівні світових стандартів. Нею розмовляє понад 40 мільйонів людей, і звучить вона однаково не тільки по вдій Україні, а й за її межами, де є українці.

Українська мова, враховуючи кількість тих, хто нею користується, стоїть десь на 15 — 20-му місці у світі. Це одна з найрозвиненіших мов світу. Вона має опрацьовану систему стилів: розмовного, художнього. публіцистичного, офіційно-ділового, наукового. Надзвичайно багатий її словниковий склад, і він інтенсивно збагачується.

Коли людина знає багато мов — це чудово. І поваги заслуговують усі мови, бо немає мов "вищих" і "нижчих". Але знати й шанувати мо­ву рідного народу, знати державну мову й користуватися нею — це не тільки обов'язок, а й найперша потреба кожної справді культурної лю­дини.

Мало виходить українською мовою книжок, газет у коридорах ук­раїнських шкіл нерідко чуєш замість української російську мову. На­став час розширити функції української мови у сферах духовного, куль­турного, офіційно-ділового, державно-управлінського, науково-виробничого буття українців і утвердити її в побуті як основний засіб спілку­вання всіх громадян України.

Що дає громадянам України вивчення державної мови? По-перше, можливість реалізувати всі свої права і свободи в межах української держави на виборах, державних, виробничих посадах (незалежно від етнічного походження і віросповідання). По-друге, реалізувати творчий потенціал у всіх сферах культурно-освітнього життя. По-третє, мати доступ до джерел духовності, культури, науки, літератури, мистецтва. традицій, а також можливість постійно урізноманітнювати свій світ відповідно до соціальної ролі. По-четверте, відчувати єдність з землею, на якій живеш, з народом-творцем і носієм української мови; мати по­чуття комфортності й усвідомлення того, що ти є спадкоємець і носій історичної пам'яті — однієї з найдавніших мов і культур.

Треба дивитися на десятиліття вперед. Ставлення української дер­жави, як і її громадян, до української мови та до освіти не повинне бу­ти байдужим.

Додав: Вірст.