Українсько-білоруські міжмовні зв'язки

Українсько-білоруські мовні контакти розпочалися ще в період Русі в результаті тісних взаємин протобілоруських племен з полянами і Києвом. Такі контакти стали постійними у XIV — XVII ст. в рамках спільної українсько-білорусько-литовської держави — Великого князівства Литовського, в якій державною літературно-писемною мовою була спільна білорусько-українська писемна мова.

Збагачення української писемної практики білорусизмами найактивніше відбувалося саме в цей період. Окремі слова та вирази, які в білоруських виданнях іноді відбивалися непослідовно, в українській писемності стали літературною нормою (присегнути, седечи, ездечи, навезати, понеделокъ тощо). Велику роль у цьому процесі відіграла перекладацько-видавнича діяльність білоруського першодрукаря Франциска Скорини.

 

Його переклади на «просту мову» біблійних книг з оригінальними передмовами й післямовами поширювалися також в Україні і стали зразком для наслідування українськими книжниками XVI ст. (Василь Жугаєвич з Ярослава, Лука Тернопільський та ін.). У результаті творчого розвитку скорининських традицій в Україні з'явилися перекладені «на мову рускую» Пересопницьке Євангеліє (1556 — 61 р.р.), Крехівський 

Апостол (1563 — 72 р.р.), Євангеліє Негалевського (1581 р.) та ін. Елементи білоруської 

мови проникли навіть в Острозьку Біблію (1581 р.).

Українська мова запозичила такі білоруські слова, як бадьорий, дьоготь, жлукто[10] тощо. У свою чергу, старобілоруська писемність збагачувалася шляхом проникнення до неї деяких специфічних рис української мови. 

Український вплив на білоруську писемність поступово посилювався в XVII ст. (у «Лексиконі» Памва Беринди 1653 р., виданому Кутейнською друкарнею під Оршею у Білорусі, слова подано згідно з українською вимовою — цікаво те, що в київському виданні 1627 р. ці слова подані за традиційною церковнослов'янською орфографією: досить — досыть, жолтѧныца — жолтяница, цилитель — цѣлитель тощо).

Нова хвиля українсько-білоруських мовних взаємин у XIX ст. була пов'язана з популярністю в Білорусі поезій Т. Шевченка та орієнтацією багатьох представників нової білоруської літератури на народній основі на українську класичну літературу[11].

Українсько-білоруські мовні зв'язки досліджували П. Бузук, Л. Гумецька, А. Журавський, В. Аниченко, Г. Півторак, О. Скопненко.

Додав Вірст.