Друга світова війна принесла Україні заміну одного поневолення іншим. Український народ був змушений стати на захист і створити для відсічі усім і всяким поневолювачам власну збройну силу. Таким тереном, де народилась УПА, її перші відділи, стали Волинь і Полісся, в якому гітлерівці, провокуючи польське населення, повели особливо нещадну політику. Тому українське населення почало створювати самооборонні відділи, які мали в собі певну кількість підрозділів — служб. Зокрема широкого розповсюдження здобули такі служби як поштова, інформаційна, політична, медична і тд.
Боротьба за Українську Самостійну Соборну Державу— як передумову і єдине забезпечення волі, творчої праці та свобідного росту всієї української нації і кожної української людини зокрема — це зміст змагань всіх поколінь українського народу від найдавніших часів його історії. Само-собою, що форми тієї боротьби бували різні, відповідно до даної ситуації. В часах нашої державності — це була боротьба в її обороні перед ворожою агресією в формі відвертої війни з імперіалістичними сусідами; в часах національного поневолення — це була боротьба за відновлення української державності в формі політичних і революційних дій, чи таж у формі всенаціональних збройних повстань.
Початки "Повстанської Січі" - Української Повстанської Армії сягають ще 1933 року. Саме тоді Тарас Бульба-Боровець, як прихильник екзильного уряду Української Народної Республіки, намагався створити Українське Національне Відродження (УНВ). Діяв він поза ОУН, а незабаром був виселений поляками з Полісся в 1937 році в глибену Польщі, а в 1939 року перебував на Холмщині.
ОРГАНІЗАЦІЙНА СТРУКТУРА УПА Українська Повстанська Армія стала дуже скоро всенаціональною армією, єднаючи під своїми прапорами симпатиків різних партійно-політичних концепцій. Все ж таки, виростаючи з боєвих відділів революційної ОУН (Революційну ОУН названо тоді ОУН-СД, — «Організацією Українських Націоналістів — Самостійників Державників», для відрізнений і протиставлення ОУН полк. Мельника, яка в тодішній політичній ситуації відмовилась від ведення самостійної української політики і не наголошувала важливості питання української держави.), УПА, головно в початках, була організаційно тісно пов'язана зі структурою ОУН. Ця пов'язаність не переривалась ніколи, а з моментом повороту більшовиків на українські землі вона знов скріпилась з причин, про які говоритимемо окремо. Тому керівні становища в УПА займають звичайно провідні члени ОУН на відповідних постах.
Основним завданням УПА була оборона українського населення. В зв'язку з цим майже кожний відділ УПА був зв'язаний з певною територією. А тому і в основу організаційної побудови УПА ліг принцип територіальності
Ціла УПА поділяється на чотири групи: 1. УПА-Північ, Що її терен дії обіймає Волинь і Полісся; 2. УПА-Захід, з тереном дій: Галичини, Буковини, Закарпаття і Закерзоння; 3. УПА-Південь на терені областей: Кам'янець-Подільської, Житомирської, Вінницької і південної частини Київської; 4. УПА-Схід, на теренах північної смуги Житомирської області, північної частини Київської області і на терені Чернігівської області.
За погодженням з президентом УНР в екзилі А. Лівицьким, генералом В. Сальським, колишнім військовим міністром УНР, в серпні 1940 року переходить радянський кордон і створює на Поліссі територіальні "січі", "Поліське лозове козацтво". З початком німецько-радянської війни проти коричневих і червоних повела боротьбу створена Т. Бульбою-Боровцем одна міцна формація - "Поліська Січ", що нараховувала декілька тисяч вояків, на Волинському Поліссі, півночі Рівненщини.
Що стосується ОУН, то ще в 1936 - 1937 рр. з ініціативи її військової реферантури під орудою Василя Сидора створювалися бойові відділи та спеціальні допоміжні підрозділи під назваю "Вовки", які вели активну партизанську війну проти польських окупантів. Певні автори саме їх вважають попередниками УПА.
Військові об'єднання Т. Бульби-Боровця отримують спільну назву - Українська Національна Революційна Армія (УНРА). В народі їх називали бульбівцями або бульбашами.
На Поліссі та Волині восени 1942 року під егідою ОУН бандерівського напряму створюються загони, які приймають назву УПА. В жовтні 1942 р. було сформовано на Поліссі перший відділ УПА. Її організаторами були провідні члени ОУН, уродженці Рівенщини Р. Волошин, Я. Бусел, Д. Клячківський. Створив уже згадуваний перший відділ Сергій Качинський (псевдо - Остап).
Першим командиром УПА був Д. Клячківський (псевдо - Клим Савур), начальником штабу - Л. Ступницький (Гончаренко). Оперативним відділом керував М. Омелюсік. Командування УПА розміщувалось в Костопольському районі.
Творці УПА розглядали її як можливий зародок регулярної української армії.
Як і кожна регулярна армія , УПА також планувало створити свої підрозділи, інформаційний, медичний, зв’язковий і тд. Її сила полягала в тому, що вона спиралася на розгалужену мережу Організації Українських Націоналістів. Остання ж користувалася незаперечною підтримкою в населення.
Необхідно зазначити те що в рядах УПА дуже велику роль приділяли преш за все фізичному вихованню, та санітарно –гігієнічним нормам, нормам моралі.
Значною силою УПА була її медична платформа. Вона включала завдання підтримання фізично-здорового генофонду організації, своєчасне попередження та негайне усунення щвидковиникаючих проблем.
Тогочасна ситуація розцінювалась як надважка, оскільки великої кількості кваліфікованих медичних працівників була відсутньою. Медичний досвід передавався від “вчених людей” до звичайних “простих” рядових свідомих людей, які також прагнули зробити свій внесок в боротьбу проти поневолювачів. Бойові дії тривали повсякчас, і траплялись випадки коли поранених необхідно було рятувати на місці “гарячих подій” – місця битв.
Зокрема необхідно відмітити умови праці медичного персоналу. Із сучасної точки зору ці умови можна прирівняти до таких як надто важкі. Просто неможливо не зазначити той значний вклад працівників медичного штату які на власний страх і ризик, неодноразово ризикуючи своїм власним життям надавали необхідну медичну допомогу постраждалим бійцям УПА.
Також дуже відчутним був тогочасний брак медичних засобів, який гостро відчувався в складних боях, адже важкі бої завжди супроводжувались важкими втратами як із сторони воїнів УПА так із іншої.
Складовою частиною будь-якого батальйону складав як правило один працівник медичної служби, який мав бути досить оперативним і нелякатсь важких бойових дій.
Як правило медичний шпиталь розташовувався в одному із основних бункерів, в якому працювали тогочасні першокласні спеціалісти. Їхня праця дуже високо оцінювалась командирами ОУН-УПА. Робочий час був ненормований, - кількість важких поранених була великою, а кількість працівників по відношенню до кількості постраждалих в бойових діях – мізерною.
Медичний працівник користувався пошаною серед своїх побратимів – воїнів УПА. Шану мед працівники отримували за значний вклад в тогочасне життя своєї дивізії.
Необхідно, насамперед, відмітити прагнення працівників медслужби, що незникали, та продовжувати пошуки нових можливостей боротьби із хворобами, боротьби за продовження один раз і без заміни дарованого їм життя.
Медичним працівникам потрібно було із однаковим успіхом бути фізіологами, терапевтами, хірургами, анатомами. Медичний працівник був змушений лише по зовнішніх ознаках розгадувати хворобу, сподіваючись тільки на свої органи почуттів.
Водночас силою УПА була також її політична платформа. Вона включала завдання виборення самостійності України, боротьби за громадянські права, за демократію, за рівноправність національних меншин, співпрацю з усіма поневоленими народами проти нацизму та більшовизму.
В свою чергу це призвело до того, що нерідко українськи боївки виступали проти польського населення, польських боївок. У цих кривавих українсько-польских сутичках і репресіях непоодиноко брали участь й загони УПА. Водночас гітлерівці майстерно провакували такі сутички, бо мали інтерес до знекровлення всіх сторін.
В 1943 р. при УПА були створені загони узбеків, азербайджанців, грузинів, татар та інших, що складалися с колишніх німецьких військовополонених або мобілізованих гітлерівцями для допоміжної служби.
Утворення УПА збентежило не тільки Берлін, який вимагав Е.Коха негайно покінчити з повстанським рухом, а й Москву. За вказівками Сталіна у січні 1943 р. було розроблено план передислокації українських загонів з Росії та Білорусії в Україну, перед якими було поставлене завдання у ході рейдів на захід розгромити частини УПА. У сітуації, коли боротьбу доводилось вести на два фронти, командування УПА і провід ОУН уживає заходів для об'єднання трьох українських військово-повстанських формувань, що діяли на Волині та в Поліссі.
Ще влітку 1941 р. на Волині діяв великій загін під командуванням Максима Боровця, який оголосив себе головним отаманом України. З початку бульбівці нападали лише на частини Червоної армії, а щодо німців дотримувались нейтралітету. У 1942 р. під загрозою репресій М. Боровець вивів своє військо в глибину кременських лісів.
Після арештів і розстрілів діячів ОУН ставлення українських націоналістів до німців змінилося. Навесні А. Мельник створює підпільну мережу своєї організації з антинімецьким характером. Невдовзі ці загони приєднались до М. Боровця.
В 1943 р. відбулися переговори представників трьох українських військових формувань про об'єднання, але досягти згоди не вдалося. Підроздили УПА 18 серпня силоміць роззброїли і приєднали до себе загони Боровця то Мельника. Численість повстанців зросла до 20 тис.. Усе це створило умови до активних дій.
Висновок
З перших днів зародження УПА її діяльність мала не регіональний, а всеукраїнський характер, що випливає насамперед з політичної програми боротьби за відновлення самостійної України. Ця мета поєднала у рядах армії, крім членів ОУН, вояків колишньої УНР, бійців і командирів Червоної армії.
Під впливом ідеології УПА та особисто її командоючого Р.Шухевича докірно змінилася державотворча концепція ОУН. ІІІ Надзвичайний Великій Збір українських націоналістів, який відбувся у серпні 1943 р., своїми постановами затвердив процес демократизації ОУН, та проголосив, що УПА не армія партії, а всеукраїнські збройні сили із повною її структурою.
Використана література:
1. "Історія України в особах, частина друга" В.П. Шкварець, Миколаїв "ТеГАС" 1993.
2. "Шлях Нації" Юрій Бойко, Київ "Козаки" 1992.
3. "Історія України" Л. Кирієнко Львів "Світ"1996.
4. "Історія України" О.Д. Бойко Київ "Академія" 1999.
Джерело:http://www.history.vn.ua/article1/3a6me.html
Немає коментарів:
Дописати коментар