МЕТОДИ ЛІНГВІСТИЧНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ

Актуальність.

Однією з ключових проблем загального мовознавства є проблема методології, тобто методів дослідження мови. Відомо, що будь-яка галузь людського пізнання повинна мати поряд з об'єктом і предметом вивчення певні дослідницькі методи. Лінгвістика протягом історії свого розвитку створила власні (спеціальні) методи. Як правило, зміна наукової парадигми супроводжується відкриттям нового методу дослідження. Кожен метод виділяє такий аспект мови у якості об'єкта дослідження, який визначається найважливішим у цій теорії мови. Згрупувати методи дослідження є важливим етапом дослідження лінгвістики. З огляду на це, дана тема є актуальною.  

Мета статті - визначити основні лінгвістичні методи, їх особливості та використання.

Методами лінгвістичних досліджень займались багато відомих вітчизняних та зарубіжних науковців, зокрема: В. Богородицький, І. Бодуен де Куртене, К. Бругман, В. Вундт, Б. Дельбрюк, Г. Пауль, О. Потебня, П. Фортунатов, В. Шерер, Г. Штайнталь, А. Шлейхер та ін.

Метод (від грец. methodos «шлях дослідження, пізнання») - система правил і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей природи, суспільства і мислення. Термін «метод» неоднозначний: його використовують у загальнонауковому, філософському значенні, у спеціально-науковому (що стосується окремої галузі науки - фізики, хімії, математики, історії, літературознавства, мовознавства тощо) і у значенні, яке збігається зі значенням терміна методика. У загальнонауковому та філософському значенні термін метод означає шлях пізнання і тлумачення будь-якого явища дійсності. Загальнонаукові методи пізнання базуються на знанні універсальних законів природи, суспільства і мислення. У спеціально-науковому значенні слово метод означає шлях пізнання і тлумачення явищ, який використовується в певній конкретній науці (математичні методи, соціологічні методи, лінгвістичні методи тощо). На думку Б. М. Головіна, метод - це шлях, який прокладають до істини, а методика - інструменти, потрібні для розчищення цього шляху [2]. Якщо ми звернемося до проблеми методу в мовознавстві ХХ століття, то побачимо, що історія лінгвістики ХХ століття - це історія перманентного методологічного заколоту, що протікає на тлі послідовних теоретичних переворотів.

Виділяють такі методи дослідження:

1. Описовий метод - планомірна інвентаризація одиниць мови і пояснення особливостей їх будови та функціонування на певному етапі розвитку мови, тобто в синхронії. В описовому методі розрізняють такі послідовні етапи: 1) виділення одиниць аналізу (фонем, морфем, лексем, конструкцій тощо); 2) членування виділених одиниць (вторинна сегментація): поділ речення на словосполучення, словосполучення на словоформи, словоформи на морфеми, морфеми на фонеми, фонеми на диференційні ознаки; 3) класифікація й інтерпретація виділених одиниць. Описовий метод використовує прийоми зовнішньої та внутрішньої інтерпретації. Прийоми зовнішньої інтерпретації поділяють на два види: а) за зв'язком з позамовними явищами (соціологічні, логіко-психоло-гічні, артикуляційно-акустичні); б) за зв'язком з іншими мовними одиницями (прийоми міжрівневої інтерпретації). [1]. Прийоми внутрішньої інтерпретації - це різні способи вивчення мовних явищ на основі їх системних парадигматичних і синтагматичних зв'язків, тобто, як зауважив Ф. де Соссюр, вивчення мови в самій собі і для себе самої. Парадигматична методика охоплює опозиційний прийом (на основі зіставлення і протиставлення мовних одиниць встановлюються їх диференціині ознаки, а на основі спільності й відмінності одиниці об'єднуються в різні парадигматичні групи). Парадигматична методика доповнюється синтагматичною, тобто вивченням сполучуваності досліджуваних одиниць, їх контексту. Синтагматика нерідко розкриває приховані властивості мовної одиниці, які при парадигматичному (опозиційному) підході можуть бути непоміченими [2].

2. Порівняльно-історичний метод (компаративний, лінгвогенетичний) - сукупність прийомів і процедур історико-генетичного дослідження мовних сімей і груп, а також окремих мов для встановлення закономірностей їх розвитку. На думку американського мовознавця Леонарда Блумфільда, відкриття порівняльно-історичного методу є одним із тріумфіальних досягнень науки XIX ст. Цей метод ґрунтується на наукових прийомах відтворення (реконструкції) незафіксованих писемністю наявних у минулому мовних фактів шляхом планомірного порівняння відповідних пізніших фактів двох чи більше конкретних мов, відомих за писемними пам'ятками або безпосередньо за їх уживанням у мовленні. Основоположниками цього методу є німецькі вчені Ф. Бопп і Я. Грімм, датський мовознавець Р. Раск і росіянин О. X. Востоков. Порівняльно-історичному методові відповідає певна теорія мови, основний зміст якої зводиться до таких чотирьох положень: 1) порівняння мов виявляє їх спорідненість, тобто походження від одного джерела - мо-ви-основи (прамови); 2) за рівнем спорідненості мови об'єднуються в сім'ї, групи і підгрупи; 3) відмінності споріднених мов можуть бути пояснені тільки безперервним їх розвитком; 4) зміни звуків у споріднених мовах мають чіткий закономірний характер, через що корені та флексії є стійкими впродовж тисячоліть, що дає можливість встановити (реконструювати) архетипи. Порівняльно-історичний метод був і залишається найважливішим інструментом установлення спорідненості мов і пізнання їх історії. Найважливішою процедурою порівняльно-історичного методу є реконструкція звуків і морфологічних архетипів, яка здійснюється за допомогою встановлення відповідників на всіх рівнях мови [1].

3. Основні принципи дистрибутивної методики Л. Блумфільд розробив у 20-х роках XX ст., а в 30-50-х роках їх розвинув 3. Харріс, якого вважають творцем цієї методики. Дистрибуція (від лат. distributio «розподіл») - сукупність усіх оточень, у яких перебуває досліджуваний елемент на відміну від оточень інших елементів. Дистрибутивний аналіз - методика дослідження мови на основі оточення (дистрибуції, розподілу) окремих одиниць у тексті. Це своєрідний дешифрувальний підхід за принципом сентенції. Деякі одиниці мови мають навіть одиничну дистрибу­цію, як, скажімо, українське гайнувати поєднується лише зі словом час, англійське am вживається тільки з І, німецьке bin - з ich, a bist - з du. На основі аналізу дистрибуції мовних елементів виділяють дистрибутивні класи. Існує таке дистрибутивне правило: якщо два елементи перебувають в одному й тому самому оточенні, то вони належать до одного класу. Перед лінгвістом у дистрибутивному аналізі стоять такі завдання (їх можна інтерпретувати і як послідовні етапи аналізу): 1) сегментація тексту (мовленнєвого потоку) на одиниці певного рівня (звуки, морфи, слова тощо); 2) ідентифікація виділених одиниць, тобто об'єднання їх у певні класи (фонеми, морфеми, лексеми тощо); 3) виявлення відношень між виділеними класами. Дуже важливим є врахування дистрибуції у процесі засвоєння слів іноземної мови, денотативний обсяг яких не збігається з їх перекладними відповідниками. Так, скажімо, значення «огрядний» передається різними словами англійської мови залежно від того, кого стосується ця ознака - дитини, жінки чи чоловіка (stout man, але plump woman), значення «високий» передається словом high, якщо йдеться про неістоту (high tree, high mountain), і словом tall, коли це стосується істоти (tall girl, tall youth) [3].

4. Трансформаційний аналіз - експериментальний прийом визначення синтаксичних і семантичних подібностей і відмінностей між мовними об'єктами через подібності й відмінності в наборах їх трансформацій. Методику трансформаційного аналізу опрацювали і ввели в наукову практику на початку 50-х років XX ст. 3. Харріс і Н. Хомський. Суть цієї методики полягає в тому, що в основі класифікації мовних структур лежить їх еквівалентність іншим за будовою структурам, тобто можливість однієї структури перетворюватися на іншу (наприклад, активна конструкція може трансформуватися в пасивну). Трансформаційний аналіз використовують у лінг­вістичних дослідженнях синтаксису, морфології, словотвору, лексичної семантики. Останнім часом із розширенням трактування трансформацій за рахунок зняття з визначення трансформації умови незмінності лексичного складу речення й умови незмінності синтаксичних відношень між словами сфера застосування трансформаційного аналізу значно розширилася. Трансформаційна методика знайшла застосування в теорії і практиці машинного перекладу. Елементи трансформаційного аналізу здавна використовують у шкільному викладанні рідної та іноземної мов. Так, скажімо, учням важко розрізняти додаток і неузгоджене означення [4].

5. Структурні методи. Основна мета - представлення структури мови і опис його системи. Він допомагає описувати семантичну структуру слова. Цей метод ґрунтується на тому, що лексичне значення слова ділиться на мінімальні одиниці змісту, що знаходяться в системних відносинах. Компонентний аналіз - метод розкладання лексичного значення на семи. Виявляються вони логічним шляхом. Кожна сема у значенні представлена ​​одним або декількома словами. Наприклад: йогурт = значення: заквашене + молоко + з фруктовими добавками [5].

6. Лінгвістичний метод зазвичай трактується як приватний науково-дослідний метод, що застосовується у лінгвістиці. Власне лінгвістичним методом вважається порівняльно-історичний метод, що виник в результаті відкриття спорідненості мов, що оперує системою особливих прийомів, правилами і процедурами лінгвістичного аналізу звуків і морфем при порівняльно-методичної інтерпретації [5].

7. Комплексно-процесуальний метод. Комплексно-процесуальний метод ми трактуємо як один з методів дослідження мови, його опису та здійснення мовної діяльності на основі функціонально-стилістичного інваріанту мовної системи та його модифікацій; стилістично диференційованих текстів: книжкових, розмовних, текстів-міркувань; комунікативних якостей мови: правильність, точності, логічність, чистота, виразність, доречність [3].

8. Метод мовностилістичної абстракції. Поряд з комплексно-процесуальним методом, до синтетичних відноситься метод мовностилістичної абстракції. Метод мовностилістичної абстракції націлений на дослідження мови як вторинної раціональної системи з урахуванням її стилістичної диференціації. Зокрема, будь-яка метафора з позицій мовностилістичної абстракції оцінюється не як підлегла структура, а як одне з мовних засобів, що відбиває образність художньої мови. Аналогічно віддієслівні іменники в науковому стилі сигналізують про їх абстрактність [3].

9. Лінгвостилістична абстракція - це метод, який застосовується для дослідження, аналізу та опису стилістичного феномена в мові в його цілісності, з урахуванням взаємозв'язків між людиною, світом, мовою. Лінгвостилістична абстракція дозволяє проводити аналіз нерозчленованих стилістичних об'єктів, які виступають як процес, як єдине ціле в сукупності її системних і структурних властивостей. Зокрема, застосування методу лінгвостилістичної абстракції при аналізі тексту дозволяє: 1) розглянути в комплексі особливу ієрархію відносин, що залежать від типу, жанру тексту: а) ситуацію спілкування; б) композиційну структуру тексту; в) набір мовних засобів, корелюють як з ситуацією спілкування, так і зі структурою тексту, його континуумом; 2) більш глибоко дослідити стилістичні ресурси і функціональні особливості тексту, враховуючи міждисциплінарні системні зв'язки з літературознавством; 3) використовувати інформаційну модель як інструмент мовностилістичної абстракції, що дає можливість здійснити комплексний аналіз тексту, не розчленовуючи його на частини, а виявляючи типи відносин між значеннями і формами їх відображення в стилістично диференційованих текстах різних типів і жанрів [5].

10. Індукція і дедукція. Здавна відоме логічне протиставлення індуктивного і дедуктивного методів дослідження. В емпіричних науках, до яких відноситься і лінгвістика, це протиставлення пов'язане з протиріччям між природою досліджуваного об'єкта (сутністю) і наявним у розпорядженні дослідника емпіричним матеріалом (фактами). Як вже було зазначено вище, об'єкт лінгвістики - мова - не дано досліднику в безпосередньому спостереженні. Досліджуваним емпіричним матеріалом дослідника є непрямі свідчення про мову, а саме - продукти мовної діяльності (мовні вирази). Кількість одиничних мовних фактів нескінченна, тому збір всіх фактів є принципово нерозв'язним завданням і не може бути кінцевою метою дослідження. Дедуктивний метод в якості відправного пункту передбачає, засновані на певних припущеннях сутності і перевірку реальності цих сутностей, їх відповідності (або невідповідності) досліджуваним фактам. У реальній лінгвістичній практиці застосування індуктивного чи дедуктивного методу в чистому вигляді неможливе, хоча певна перевага того чи іншого методу в конкретних наукових школах спостерігається нерідко. Найбільш продуктивним, швидше за все, є циклічне застосування дедуктивного та індуктивного методу з послідовним уточненням уявлення про досліджуваний об'єкт [4].

11. Евристичні методи пов'язані зі збором та документацією фактів. Сам процес отримання фактів може бути пасивним або активним. Метод пасивного спостереження (інакше іменований реєстраційним) використовується тоді, коли необхідно отримати максимально достовірний мовний матеріал, незалежний від волі дослідника і процесу вилучення мовних даних. Таким матеріалом є спонтанна мова носіїв мови в природній комунікативної ситуації. Дослідник є лише реєстратором цієї мови або використовує раніше зафіксовану мову (наприклад, письмові тексти). Первинною формою реалізації мовної діяльності є спонтанна і, перш за все, діалогічна мова. В останні десятиліття технічні засоби автоматичної фіксації усного мовлення надали дослідникам необмежений доступ до таких фактів. Активний (він же експериментальний) метод полягає в застосуванні всіляких процедур, керуючих мовною поведінкою промовця, з метою отримання необхідних досліднику фактів. Інтроспективний метод використовується, коли мовні факти дослідник не реєструє, а створює сам, використовуючи себе як носія мови [5].

12. Метод реконструкції. В історичній лінгвістиці найважливішим є метод реконструкції колишніх мовних станів. Цей метод найбільш розроблений стосовно фонетичної сторони мовних виразів. При зовнішній реконструкції використовуються дані генетично споріднених мов, при внутрішній реконструкції об'єктом спостереження є дані однієї мови [1].

13. Пояснювальний опис. Таксономічні і динамічні описи відповідають на питання, як влаштована мова. В останні десятиліття до опису пред'являється також вимога пояснення того, чому мова влаштована саме так, а не іншим чином. Такі описи називаються пояснювальними. Пояснення можуть бути внутрішньомовними (звернення до системних або історичним факторам, зокрема, пояснення через аналогію, через процеси мовних контактів; до ареальних або генетичних зв'язків досліджуваної мови; до типологічних закономірностей) і позамовних (наприклад, апеляція до когнітивних структур та механізмів; до пристрою позамовної дійсності; до соціальних, психічних, культурних факторів). Можливості пояснювального підходу ще далеко не вичерпані, і в наш час йде активна його розробка. Очевидно, що саме в рамках цього підходу лінгвістика впритул наближається до розуміння свого об'єкта [3].

14. Формалізація лінгвістичних описів. У лінгвістиці розроблені різні методи формалізації інформації про мову. Класичним формалізмом таксономічної лінгвістики є уявлення системно протиставлених мовних одиниць у вигляді граматичної парадигми, тобто сукупності системно пов'язаних форм - наприклад, відмінкових і числових форм іменника чи особистих форм дієслова. Для представлення синтагматичних та ієрархічних відносин мовних одиниць використовуються різного типу графи, наприклад, дерева залежностей та дерева складових. З точки зору здатності брати участь у синтаксичних процесах найбільш природним відношенням є суб'єкт. Так, у мовах з дієслівним узгодженням суб'єкт обов'язково є контролером погодження; іншими словами, якщо дієслово в мові в принципі узгоджується (скажімо, в особі або числі) з будь-якими синтаксично пов'язаними з ним членами речення, то серед останніх обов'язково виявиться суб'єкт. Часто він є і єдиним контролером узгодження, проте в деяких мовах є суб'єктно-об'єктне узгодження, а іноді контролером узгодження є також непряме доповнення [2].

15. Верифікація, доказ і аргументація в лінгвістиці. Проблема верифікації відноситься до етапу фіксації мовних фактів. Операція ця далеко не завжди є тривіальною. Необхідні різні технології верифікації зафіксованих фактів (наприклад, незалежне опитування різних носіїв, регулярність парадигматичних відносин з іншими фактами, відповідність граматичним гіпотезам, відповідність даними відомих досліднику споріднених мов тощо). Особливі методи використовуються в діалектологічній роботі, коли треба уникнути переходу носія мови на літературну мову. Верифікація також необхідна при активному методі роботи з рідною мовою дослідника для підтвердження граматичної правильності отриманого факту. Інтроспективної оцінки дослідника часто виявляється недостатньо. У цих випадках використовується опитування різних носіїв мови та статистична оцінка їх відповідей, так як вони можуть часто розходитися між собою і з оцінкою самого дослідника. Аргументація і доказ становлять важливий компонент описової роботи, будучи засобом підтвердження його правильності. Тому в лінгвістиці, зазвичай, використовуються більш слабкі способи підтвердження істинності теорії, а саме, різні аргументаційні технології [5].

16. Методи суміжних наук, які використовуються в лінгвістиці. Лінгвістика також запозичує методи у суміжних наук, таких як психологія, соціологія, антропологія, культурологія, історія, акустична фізика, математика. Що стосується математики, то вплив її менталітету і методів в останні десятиліття неухильно зростає. Особливо істотно проникнення в лінгвістичні дослідження ідей і методів математичної логіки, статистики, теорії ймовірностей, теорії інформації. До того ж деякі з математичних методів, на застосування яких у лінгвістиці спочатку покладалися серйозні сподівання (теорія нечітких множин Л. Заде, теорія катастроф Р. Тома, граматики Монтегю), були наукою про мову швидко відкинуті. Залишила свій слід в лінгвістичної методології і кібернетика, а також дослідження в галузі штучного інтелекту і когнітивної науки [4].

Висновки. Таким чином, аналіз філософської, загальнонаукової та спеціально-наукової літератури засвідчив, що у сучасній лінгвістиці виділяють такі методи лінгвістичних досліджень: описовий, порівняльно-історичний, дистрибутивний,трансформаційний, структурний, лінгвістичний, комплексно-процесуальний, метод мовностилістичної абстракції, лінгвостилістична абстракція, індукція і дедукція, евристичний, реконструкція, пояснювальний опис, формалізація лінгвістичних описів, верифікація, метод суміжних наук. Одні з них використовуються широко, інші - знаходяться на етапі розвитку, або навпаки, залишаються історією. Методи лінгвістичних досліджень допомагають дослідити різні аспекти мови, прийти до певних висновків, що є основною метою будь-якого дослідження.

Література:

1.Дистрибутивний аналіз. Методика безпосередніх складників. Трансформаційний аналіз - методи лінгвістичних досліджень [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.bestreferat.ru/referat-163373.html2. Методи лінгвістичних досліджень [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://knowledge.allbest.ru/languages/2c0a65625b3ac68a5c53b88521216c27_0.html

3. Методология лингвистики [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.krugosvet.ru/enc/gumanitarnye_nauki/lingvistika/METODOLOGIYA_LINGVISTIKI.html?page=0,9

4. Методы лингвистических исследований [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://www.ranez.ru/article/id/420

5. Методы лингвистического исследования и описания языка, обусловленные функционально-стилистическим инвариантом [Електронний ресурс] - Режим доступу:http://gerebilo.ucoz.ru/load/stati_v_sbornikakh_i_zhurnalakh/stati_v_regionalnykh_izdanijakh/t_v_zherebilo_metody_lingvisticheskogo_issledovanija_i_opisanija_jazyka_obuslovlennye_funkcionalno_stilisticheskim_invariantom/28-1-0-515
Джерело:http://intkonf.org/zagoriychuk