Слово у художньому мовленні піддається багатогранним трансформаціям: збагачується його смисл, ускладнюються емоційно оцінювальні характеристики, змінюється взаємовідношення з іншими одиницями мови, відкриваються нові образні можливості. Питання про співвідношення значення і вживання стає основним при розв'занні проблем художнього слова (праці Л.В.Щерби, В.В.Виноградова, Б.О.Ларіна та інших). Л.В.Щерба називав індивідуальне вживання «найтоншими симатичними нюансами» [3,25], Б.О.Ларін «обертонами смислу», «комбінаторними прирощуваннями» [4,33-34].
З ім'ям Б.О.Ларіна пов'язується вчення про естетичне значення слова. Розвиваючи думки Я.К.Грота, Б.О.Богородицького, О.О.Потебні, він уперше дав трактування авторського вживання слова як «естетичного значення» [4]. На його думку, для останнього характерні смислова єдність і багатоплановість, перевага емоційно-експресивних елементів у значенні, його нерозривний зв'язок з художнім цілим, з авторським баченням світу [4].
Конкретизуючи, можна погодитися з лінгвістом Л.Донецьких, який під естетичним значенням слова розуміє «типи індивідуально-авторських значень, відтінки значень, емоційно-експресивні, емоційно-оцінювальні й стилістичні зсуви в смисловій структурі слова, багатоплановість і узагальнено-символічні можливості яких створюються, розкриваються в лінгвістичному (внутрішньому, мовному) та ідейно-художньому (зовнішньому, екстра-лінгвістичному) констекстах»[1,15].
Отже, естетичне значення — це вияв авторської системи художнього мовлення. З одного боку, письменник розбудовує національну мову, виявляє її приховані здатності, і його словник з власними «прирощеннями» (термін Б.О.Ларіна) смислу ніби протистоїть понятійному значенню багатьох загальноприйнятих слів і сполучень, з другого — видобуваються ці «прирощені» з тієї мови, якою пише майстер.
Маскування письменником авторської ідеї в художньому творі, природньо, здійснюється через слово, комбінацію слів. Тому досліджуючи романістику Р.Андріяшика, ми зосередимо увагу на лексичному матеріалі, в якому найбільше виразились позатекстові фактори, що охоплюють мистецький світогляд, індивідуально-психологічні особливості творчої особистості письменника, до якої зараховують емоційну пам'ять, уяву, мовну свідомість митця та умови її формування, мовленнєве оточення і силу його впливу на автора, а саме: фразеологізми, авторські новотворення, порівняння, «чуже слово» (термін М.Горелікової)[5].
Характерною прикметою мовних засобів прози Р.Андріяшика є активне використання ним українських фразеологізмів, що виконують у його творах експресивну й оцінну функції, а також функцію посилення висловлюваного. Щедро вплетені в тканину твору прислів'я та приказки, широко представлені усталені, або фразеологічні, розгорнуті в картину порівняння, які надають викладу художнього матеріалу більшої жвавості, поетичності, народності.
Домінантою художньої системи творення автора є індивідуальні новотвори-складні прикметникові та прислівникові метафори, що вибудовуються шляхом словоскладання.
«Чуже слово» експлуатується письменником у формі крилатих висловів, афоризмів, максимів.
Названі мовні засоби є наскрізними не лише у межах одного роману Р.Андріяшика, а й в усій його прозі. Хоча кожен твір письменника має свій індивідуальний і неповторний мовний світ, вони об'єднані «цілісним образом митця»[6,9], специфікою його мовомислення і відображенням останнього у слові. Андріяшикове мовомислення, отже, сформували, з одного боку, народні джерела (прислів' я, приказки, порівняння), з іншого — інтелектуальна, свідома творча праця (новотвори, «чуже слово»).
Донецьких Л. Реализация эстетических возможностей имён прилагательных в тексте художественных произведений.— Кишинёв, 1990.— 165 с.
Потебня А. Эстетика и поэтика.— М., 1976.— 615 с.
Щерба Л. Избранные работы по языковедению и фонетике в 2-х т.— Т. 1.— Из-во Ленинградского у-та, 1958.— С. 25.
Ларин Б. Эстетика слова и язык писателя: сб.ст.— М.; Л., 1974.— С. 33–34.
Джерело:http://www.ukrlit.vn.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар