Слово у художньому мовленні піддається багатогранним трансформаціям: збагачується його смисл, ускладнюються емоційно оцінювальні характеристики, змінюється взаємовідношення з іншими одиницями мови, відкриваються нові образні можливості. Питання про співвідношення значення і вживання стає основним при розв'занні проблем художнього слова (праці Л.В.Щерби, В.В.Виноградова, Б.О.Ларіна та інших). Л.В.Щерба називав індивідуальне вживання «найтоншими симатичними нюансами» [3,25], Б.О.Ларін «обертонами смислу», «комбінаторними прирощуваннями» [4,33-34].
