Я зробила дві помилки, які трохи затьмарили перебування в такому приємному місці. По-перше, я погодилася їхати на свята. Чорт, ніколи більше я не піддамся на цю авантюру - краще витрачу свій чесно зароблений відпустку! Скасування або перенесення рейсів, натовп народу, забиті готелі і маса співвітчизників, накладки та інші неприємні речі - ось що таке поїздка в травневі дні. Наприклад, денний рейс першого травня перенесли на пів на першу ночі другого травня, і ми втратили півдня поїздки, у той час як за ніч в готелі все одно довелося платити.
Старе місто
Ну, а по-друге, я поїхала з подругою. В Прагу! Ні, не те, щоб з подругою було погано - навпаки, ми розуміли один одного з півслова. Але в романтичну, квітучу, весняну, розгульне Прагу треба було їхати з чоловіком! Початок любовного роману або медовий місяць - ідеальний час для відвідування столиці Чехії. У мене це давним-давно позаду, але, по-моєму, ми з чоловіком могли б у такій атмосфері ідеально провести час, якщо б не напружений графік роботи чоловіка. Що ж - у всьому свої мінуси і плюси. Чоловік вже точно не став би ходити зі мною пішки по настільки довгим маршрутами, що до вечора віднімалися ноги і голова паморочилася від вражень.
Інтереси, смаки і вимоги у нас з подругою багато в чому схожі, тому в турагенції ми відкинули всі пропозиції готелів далі Праги-2. Треба сказати, що Прага поділена на райони, починаючи від центру міста. Градчани і Мала Страна на одному березі, Влтави да Старо Місце на іншому березі утворюють район Прага-1. Трохи південніше по карті Нове Место і Вишеград складають Праги-2. Ми збиралися протопати весь історичний центр міста пішки і хотіли жити в гущі подій і максимально близько до цього центру.
Черепичні дахи Праги
Я не розумію тих, хто живе в дорогих готелях, типу Корінт Тауерс або Корінт Панорама, Прага, Дипломат далеко від центру за великі гроші! За ці гроші можна знайти що-небудь тризіркових в центрі або зовсім поруч від нього, в історичних кварталах. Рекомендую Арістон, У трьох корунок, втім, це вже реклама. Взагалі, в сучасних готелях в Празі жити гидко, не для того вона, Прага, створена, щоб насолоджуватися склом і бетоном. Це я про Хілтон.
У підсумку ми з натхненням погодилися на приватну гостінічку в Градчанах, в якій вартість двомісного номера на добу становила 70 $ (навпіл 35 $). Не кисло для трьох зірок?
Вид на Карлів міст
Ну, напевно, це було третьою помилкою: я ніколи не жила в сімейних готелях і ніколи не жила в старовинних будинках. Знаєте, що таке старий будинок? Незважаючи на хороший ремонт, чистоту, сучасні меблі, нас переслідував запах старості, вогкості і цвілі, який не вивітрюється, незважаючи на цілодобово відкрите вікно. Господарі - дві милі, душевні подружні пари, але це не вишколений персонал великого готелю: наші прохання про сміттєвому відрі, попільничці виконувалися тільки з третього нагадування, сніданок був дуже скромним, а чашки і стакани в номері ніхто не мив. Плюс горезвісні травневі свята і, мабуть, деякий лукавство приймаючої сторони, якщо не сказати - обман.
Я зробила дві помилки, які трохи затьмарили перебування в такому приємному місці. По-перше, я погодилася їхати на свята. Чорт, ніколи більше я не піддамся на цю авантюру - краще витрачу свій чесно зароблений відпустку! Скасування або перенесення рейсів, натовп народу, забиті готелі і маса співвітчизників, накладки та інші неприємні речі - ось що таке поїздка в травневі дні. Наприклад, денний рейс першого травня перенесли на пів на першу ночі другого травня, і ми втратили півдня поїздки, у той час як за ніч в готелі все одно довелося платити.
Старе місто
Ну, а по-друге, я поїхала з подругою. В Прагу! Ні, не те, щоб з подругою було погано - навпаки, ми розуміли один одного з півслова. Але в романтичну, квітучу, весняну, розгульне Прагу треба було їхати з чоловіком! Початок любовного роману або медовий місяць - ідеальний час для відвідування столиці Чехії. У мене це давним-давно позаду, але, по-моєму, ми з чоловіком могли б у такій атмосфері ідеально провести час, якщо б не напружений графік роботи чоловіка. Що ж - у всьому свої мінуси і плюси. Чоловік вже точно не став би ходити зі мною пішки по настільки довгим маршрутами, що до вечора віднімалися ноги і голова паморочилася від вражень.
Інтереси, смаки і вимоги у нас з подругою багато в чому схожі, тому в турагенції ми відкинули всі пропозиції готелів далі Праги-2. Треба сказати, що Прага поділена на райони, починаючи від центру міста. Градчани і Мала Страна на одному березі, Влтави да Старо Місце на іншому березі утворюють район Прага-1. Трохи південніше по карті Нове Место і Вишеград складають Праги-2. Ми збиралися протопати весь історичний центр міста пішки і хотіли жити в гущі подій і максимально близько до цього центру.
Празький град
Бог їм суддя, але нам обіцяв номер з ванною, кухнею (яка, загалом-то, була не потрібна, але додавалася до номера), телевізором (теж, загалом-то, не потрібне) і двома ліжками. Готель називалася «Золотий кінь», на кожному поверсі, як я розумію, там були апартаменти: щось у вигляді квартири з кухонькою, спальнею, ванною та вітальні. І ці апартаменти здавалися не єдиним блоком, а покомнатно. Наприклад, на нашому, третьому поверсі, одну кімнату з ванною всередині займала молода пара (кімнатка була настільки мала, що там крім ліжок, не було нічого). Іншу кімнату (схоже, вітальню, тому що вона була більше, і там, здається, перебував диван) - займала інша пара, ну, а третю - ми з подругою. У нас була шафа, стіл, тумбочки, але ні натяку на телевізор і ванну. Зате ванна кімната була окремо в коридорі, з чудовою скляними дверима, крізь яку було не те, щоб видно все (скло було декоративним), а лише основні рухи і контури тіла, що додавало пікантності кожному відвідуванню душу або посадці на унітаз.
Приїхали ми вночі, зустрічав нас один господар, а вранці був уже інший - і завісити це нещасне скло вдалося тільки через добу. Не те, щоб я сильно сором'язлива людина, але все-таки не вважаю особливо естетичним процес відправлення природних потреб навіть самої чарівною дівчиною у світі. А я вже точно не сама.
Муніципальний палац
Такі несподівані сторони відкрилися мені при проживанні в сімейному готелі. Хоча, нерозумно дорікати людей, які, загалом-то, старалися для нас - годували, зустрічали-проводжали, дружини господарів досить мило базікали (вони все погано-бідно говорили по-російськи) і допомагали радою. До того ж, я завжди жила тільки в курортних зонах - може, для центру столиці 70 $ на добу за кімнату без ванної - це досить дешево? Не виключаю такого варіанту. На цьому закінчу з негативними проявами (і зовсім не смертельними, зауважу!).
Прага
Градчани - найстаріший район Праги. Там колись селилася знати. У ньому знаходиться Празький град зі знаменитим Собором Святого Вітта і королівськими палацами. Празький град оточений парками і садами незвичайної краси і доглянутості. У гарну погоду ніжно-зелена щільна трава між клумбами великих тюльпанів всіх кольорів веселки всіяна цілуються парочками, матусями з повзаючими немовлятами, компаніями молоді, розслаблено розпивали пивце, яблуні і вишні так усипані квітами, що не видно листя, і здається, що ці дерева суцільно покриті біло-рожевими осипалися мереживами. Туї та інші декоративні дерева, чагарники підстрижені суворо геометрично, працюють фонтани, птахи співають ...
Але знайомство з Прагою почалося не з Празького Граду. Ми вляглися пізно вночі, і я забула перевести наручний годинник на дві години тому. Домовилися встати о дев'ятій ранку, я завела будильник (будильник ми набудували на празький час). Вранці мене розбудив дивний передзвін, який звучав десь зовсім поруч. Він тривав хвилин п'ять, і я б їм насолоджувалася, якщо б так сильно не хотіла спати. Поглянувши на годинник і переконавшись, що вже дев'ять (по Москві!), Я вилаялася на зламався будильник, побачила на ньому сьомій ранку і вражена власної тупості - навіщо я його вчора перевела?! Попленталася зі скрипом у ванну кімнату, поплескати, намагаючись прийти в себе, вимила голову й довго сушилася феном. Уявляю, як матюкалися наші сусіди, у яких за стіною спозаранку гуркоче душ і реве фен! О пів на восьму я розпинала подругу, яка і просвітила мене про справжній стан речей. Довелося знову лягти спати ...
Коли ми після сніданку вийшли з готелю, природно, захотілося дізнатися - що це так красиво надзвонювати о сьомій ранку. У п'яти хвилинах ходьби вгору по вулиці ми виявили великий Страговський монастир із старовинною бібліотекою. Стародавні церковні книги дуже хотілося помацати, погортати і сфотографувати, але це заборонялося. З цього пагорба відкривався приголомшливий вид на стару Прагу з рудими черепичними дахами, яку ми тільки ще збиралися дізнатися.
У перший день ми навіть не перейшли через знаменитий пішохідний Карлів міст - вражень вистачило в Празькому Граді. Взагалі, в Градчанах, де ми оселилися, вражало уяву кожна будівля, кожен провулок - унікальним оформленням, відчуттям дотику до вічного. А Празький Град - це палаци, що утворюють площі-двори з фонтанами і скульптурами посередині. На площах бродить багато народу, грають вуличні оркестри, яскраве сонце наповнює відчуттям свята. І раптом ... Виходиш з арки - і прямо перед тобою, займаючи весь простір, височіє велична похмура брила. Це так вражає, що мимоволі зупиняєшся, задирати голову і не наважуєшся йти далі. Це Собор Святого Вітта, цікава суміш готики, ампіру і трохи бароко. Величезний у висоту, з барвистими вітражами - особливо в сонячний день. Але треба сказати, що ще більше він вразив мене в похмурий похмурий день, і ми хотіли потрапити в підземну королівську усипальницю.
Але в Соборі проходила служба, туристів не пускали, чорні, ніби прокоптить фігури диявольських потвор нагорі мокли під дрібним похмурим дощем. Ми обходили цю громаду по периметру, а всередині звучав орган! Грали не конкретний твір, а просто якісь нескінченні варіації з мінорних акордів, і здавалося, що зараз цей потужний звук розірве Собор зсередини, чудовиська з висунутими язиками оживуть, і зсередини хлинуть темні сили ...
Обійшовши Собор праворуч, ми потрапили на найбільшу палацову площа з жалюгідною подобою Георгія-Побідоносця, що вражає списом змія. З цього боку простору було більше, і чомусь Собор вже не так сильно потрясав. Золоту вуличку, на якій в середні століття селилися ремісники і алхіміки, було стовпотворіння, і ми вирішили прийти пізніше. Спускалися з Празького Граду по величезній сходах, зайнятої дрібними торговцями всілякими сувенірами. Погуляли по садах. Перекусили і спустилися до Влтаві. Помилувалися на мости, прогулялися уздовж річки. Втомилися шалено, дійшли до острова Кампа, який відділений від «материка» тільки вузьким каналом, і влаштували собі невелику човнову прогулянку. Загалом, годиннику до п'яти, абсолютно без ніг, ми доповзли назад до Празького Граду.
До цього часу ми неабияк умаялісь від спеки і згадали, як на площі біля Собору продавалися квитки на концерт в Базиліці Святого Георгія, в яку вдень ми не потрапили. У базиліці було прохолодно, у програмі стояли напам'ять знайомі «Пори року» Вівальді і «Маленька нічна серенада» Моцарта. Що ж, сподіваюся, подруга погодиться, що ми провели цю годину із задоволенням. Концерти в Празі анонсуються на кожному розі: багато хто проходять в невеликих церквах і костелах, великі твори звучать в Рудольфінума - великому концертному залі на набережній Влтави в Старому Місті, або в Концертному залі імені Сметани - за Староміської площею. Грають там класику, але ми бачили запрошення на «Джазова човен» - був би час, обов'язково б відвідали. Квитки на концерти не так вже дешеві. Вийшовши з базиліки, я відпустила цікаве зауваження, мовляв, якби мені вдалося послухати улюблений «Реквієм» Моцарта живцем, можна було б вважати поїздку вдалої, незважаючи на запах вогкості в номері.
Після концерту - прийняти душ, переодягнутися - і на вечірній променад, що завершився вечерею. Ресторан був недешевий в порівнянні з іншими, але страви вище всяких похвал. Спробували темного пива, яке всі так розхвалюють. Трохи нагадало за смаком квас. Не скажу, що воно було незрівнянним: світле нефільтроване мені сподобалося куди більше, але на гурманство не претендую. Ми не побували в знаменитих пивних, типу «У Флеку» - просто не дійшли, та й народу там багато, за відгуками. Зрештою, буде привід з'їздити до Праги в наступний раз. До речі, з абсентом нам чомусь не пощастило - може, не ті місця вибирали, так що довелося пробувати його вже вдома. На смак сподобався просто розбавленим холодною водою, але при прийнятті на груди пристойної дози викликав п'ятихвилинний провал у пам'яті. Може, в цей час і прилітали зелені феї, але це виявилося не до місця: я їхала в таксі додому, і не пам'ятаю, як розплатилася, а всі купюри в гаманці залишилися цілі. :-)
Отже, ресторанчики, пивнички і кафешки зустрічаються на кожному розі, ціни до непристойності низькі. Не стану виділяти ніяких спеціальних злачних містечок - у центрі їх повно і вони все цілком конкурентоспроможні. Мені сподобалося скрізь! Порції у них величезні. Тарілки такі, на яких ми подаємо канапки для 10-20 осіб у свята. Взагалі, про чеської кухні можна сказати: п'ять з мінусом, та ще й дешево! «Мінус» - за кнедлики. Ми ще в літаку «Чеських авіаліній» по дорозі до Праги дивувалися дивною на вигляд, смак і консистенцію картоплі. Це виявилися картопляні кнедлики. А борошняні - це якийсь вологий, слизький варений хліб без скоринки. Ці кнедлики завжди пхали як гарнір до національних блюд: свинині, гуляшу, і т.п. Перед від'їздом я не витримала і запитала у офіціантки в черговому ресторанчику: «дамплінгс» по-англійськи - це по-вашому «кнедлики»? Вона радісно закивала головою, але засумувала, коли я попросила порцію качки «without dumplings». Звичайно, на смак і колір товариша немає, але мені кнедлики отруювали життя. А качку спробувати раджу: виключне страва! Якщо б я їла свинину, то порекомендувала б і свинину, принаймні, подрузі сподобалося. Ще якось я замовила собі смаженого коропа - пальчики оближеш! Кухня отака добротна, селянська, з обов'язковою тушкованою капустою і величезними порціями. Я зараз помер від спогадів - до обіду ще півгодини ...
Наступного дня ми твердо вирішили дістатися-таки до Карлового мосту і по ньому потрапити на Старомєстську площу. Але рушили до Карлова мосту не через Градчани, а південніше: через Малу Країну. На Малостранськой площі і застрягли: зайшли в Собор Святого Миколая, і я не могла витягнути звідти подругу. Якщо мені більше до смаку готичні форми собору Святого Вітта або Тинський храм, то тут, у царстві бароко, серед урочистості позолоти, ліпнини, скульптури, розписних склепінь, у світлому прохолодному приміщенні (на відміну від темних готичних костьолів) вона готова була просто сидіти і насолоджуватися навколишнім пишністю. Звідти ми потопали в церкву, по-моєму, святої діви Марії. Вона знаменна тим, що в ній зберігається маленька воскова статуя немовляти Ісуса. З усіх кінців світу релігійні люди надсилають дорогоцінні одежинки на цю статую. Ці розкішні лялькові мантії і платтячка, вишиті золотом, перлами, виткані з шовку, зшиті з батисту, оксамиту, гідні королівської одягу і зберігаються в маленькому музеї при церкві.
Нарешті, ми потрапили в штовханину Карлова моста - навколо художників і торговців виробами групуються туристи, статуї святих по периметру неможливо сфотографувати - обов'язково хтось влазить в кадр. Примітно, що і пізно увечері, в повній темряві, і в дощовий день, народу на Карловому мості не зменшується. Вишикувалася черга до скульптури, нібито приносить щастя - на почорнілому барельєфі зображення собачки відполіроване до золотого блиску численними дотиками. Вдень ми посоромилися, а вночі таки проштовхнулися і потримати за «щасливі» місця, по-бабськи сподіваючись на диво.
Важко описати словами всі краси - я називаю лише дуже небагато пам'ятні місця, тому на подробиці просто не вистачить кілобайт. Отже, пройшовши ще кілька соборів, церков, Клементінум, торгові вулички, ми опинилися на загаченої народом Староміської площі. Звичайно ж, ми почекали закінчення години, щоб поспостерігати, як у віконечках астрономічних годин пропливають фігурки апостолів, а маленька смерть дзвенить дзвіночком. Мене більше вразив Тинський собор - похмуре підпирають небо готична будівля. Його повне найменування звучить приблизно так: собор діви Марії перед тином. З боку площі видно тільки верхня половина собору - його загороджують будинку, що підступають впритул. Тинський собор був закритий для відвідувачів. Сумно. Зате ми потрапили в церкву Святого Миколая (не плутати з однойменним собором на Малостранськой площі, церква набагато менше!), Де через півгодини мав розпочатися концерт для хору з органом. Музиканти розминалися, виспівували або репетирували - але нам вдалося послухати кілька речей «на халяву». До цього орган я чула один раз в Ризі, і навіть трохи подзьобати носом на незнайомих творах, а тут, у супроводі хору, орган звучав дуже піднесено. На Староміської площі я помітила, що подруга всіляко відводить мене від концертних афіш - так і є, ось воно: завтра дають «Реквієм» Моцарта! Я почала обіцяти золоті гори, але подруга була непохитна - вона це слухати не хотіла. А йти одній мені теж не хотілося.
Звідси шлях наш лежав на північ від Стара Місця - в Єврейський квартал Праги «Йозефів». (По дорозі зустріли будинок, в якому жив Кафка. Будинок як будинок). Хто не чув про глиняному чудовисько Голема і його творця - Бен Бецалель (його ще звали Рабі Лев)? Це легенда, а по життю цей Бен Бецалель був дуже вченою людиною і багато зробив для міста. Його могила знаходиться на давньому цвинтарі, куди ми теж хотіли потрапити: 200 тисяч поховань, останнє датована 17-м століттям! Чесно кажучи, ми були трохи розчаровані: вхід в Старонова синагога коштував у чотири (!) Рази дорожче, ніж вхід в Собори Святого Вітта або Святого Миколая, а вражень це маленькими підсліпуватими підвальне приміщення залишило не в приклад менше. Стародавнє кладовище можна було лише обійти по периметру, тому розглянути ближче хаотичне скупчення кам'яних плит з написами на незрозумілій мові не вдалося. Можна зрозуміти, що дванадцять шарів поховань треба дуже ретельно охороняти від натовпу туристів. Але ось інше зовсім незрозуміло: чому я, бажаючи потрапити тільки лише на кладовищі, повинна набувати досить дорогий квиток, який дає право відвідати крім кладовища ще пару маленьких крихітних музеїв, Старонова синагога (перебування в якій я вже один раз сплатила окремо) і меморіал пам'яті жертвам фашизму? Чому не можна окремо?
Джерело:http://www.infoportal.pp.ua/publ/svit/zlata_praga/6-1-0-397#.UUQ4tpbFmR8
Старе місто
Ну, а по-друге, я поїхала з подругою. В Прагу! Ні, не те, щоб з подругою було погано - навпаки, ми розуміли один одного з півслова. Але в романтичну, квітучу, весняну, розгульне Прагу треба було їхати з чоловіком! Початок любовного роману або медовий місяць - ідеальний час для відвідування столиці Чехії. У мене це давним-давно позаду, але, по-моєму, ми з чоловіком могли б у такій атмосфері ідеально провести час, якщо б не напружений графік роботи чоловіка. Що ж - у всьому свої мінуси і плюси. Чоловік вже точно не став би ходити зі мною пішки по настільки довгим маршрутами, що до вечора віднімалися ноги і голова паморочилася від вражень.
Інтереси, смаки і вимоги у нас з подругою багато в чому схожі, тому в турагенції ми відкинули всі пропозиції готелів далі Праги-2. Треба сказати, що Прага поділена на райони, починаючи від центру міста. Градчани і Мала Страна на одному березі, Влтави да Старо Місце на іншому березі утворюють район Прага-1. Трохи південніше по карті Нове Место і Вишеград складають Праги-2. Ми збиралися протопати весь історичний центр міста пішки і хотіли жити в гущі подій і максимально близько до цього центру.
Черепичні дахи Праги
Я не розумію тих, хто живе в дорогих готелях, типу Корінт Тауерс або Корінт Панорама, Прага, Дипломат далеко від центру за великі гроші! За ці гроші можна знайти що-небудь тризіркових в центрі або зовсім поруч від нього, в історичних кварталах. Рекомендую Арістон, У трьох корунок, втім, це вже реклама. Взагалі, в сучасних готелях в Празі жити гидко, не для того вона, Прага, створена, щоб насолоджуватися склом і бетоном. Це я про Хілтон.
У підсумку ми з натхненням погодилися на приватну гостінічку в Градчанах, в якій вартість двомісного номера на добу становила 70 $ (навпіл 35 $). Не кисло для трьох зірок?
Вид на Карлів міст
Ну, напевно, це було третьою помилкою: я ніколи не жила в сімейних готелях і ніколи не жила в старовинних будинках. Знаєте, що таке старий будинок? Незважаючи на хороший ремонт, чистоту, сучасні меблі, нас переслідував запах старості, вогкості і цвілі, який не вивітрюється, незважаючи на цілодобово відкрите вікно. Господарі - дві милі, душевні подружні пари, але це не вишколений персонал великого готелю: наші прохання про сміттєвому відрі, попільничці виконувалися тільки з третього нагадування, сніданок був дуже скромним, а чашки і стакани в номері ніхто не мив. Плюс горезвісні травневі свята і, мабуть, деякий лукавство приймаючої сторони, якщо не сказати - обман.
Я зробила дві помилки, які трохи затьмарили перебування в такому приємному місці. По-перше, я погодилася їхати на свята. Чорт, ніколи більше я не піддамся на цю авантюру - краще витрачу свій чесно зароблений відпустку! Скасування або перенесення рейсів, натовп народу, забиті готелі і маса співвітчизників, накладки та інші неприємні речі - ось що таке поїздка в травневі дні. Наприклад, денний рейс першого травня перенесли на пів на першу ночі другого травня, і ми втратили півдня поїздки, у той час як за ніч в готелі все одно довелося платити.
Старе місто
Ну, а по-друге, я поїхала з подругою. В Прагу! Ні, не те, щоб з подругою було погано - навпаки, ми розуміли один одного з півслова. Але в романтичну, квітучу, весняну, розгульне Прагу треба було їхати з чоловіком! Початок любовного роману або медовий місяць - ідеальний час для відвідування столиці Чехії. У мене це давним-давно позаду, але, по-моєму, ми з чоловіком могли б у такій атмосфері ідеально провести час, якщо б не напружений графік роботи чоловіка. Що ж - у всьому свої мінуси і плюси. Чоловік вже точно не став би ходити зі мною пішки по настільки довгим маршрутами, що до вечора віднімалися ноги і голова паморочилася від вражень.
Інтереси, смаки і вимоги у нас з подругою багато в чому схожі, тому в турагенції ми відкинули всі пропозиції готелів далі Праги-2. Треба сказати, що Прага поділена на райони, починаючи від центру міста. Градчани і Мала Страна на одному березі, Влтави да Старо Місце на іншому березі утворюють район Прага-1. Трохи південніше по карті Нове Место і Вишеград складають Праги-2. Ми збиралися протопати весь історичний центр міста пішки і хотіли жити в гущі подій і максимально близько до цього центру.
Празький град
Бог їм суддя, але нам обіцяв номер з ванною, кухнею (яка, загалом-то, була не потрібна, але додавалася до номера), телевізором (теж, загалом-то, не потрібне) і двома ліжками. Готель називалася «Золотий кінь», на кожному поверсі, як я розумію, там були апартаменти: щось у вигляді квартири з кухонькою, спальнею, ванною та вітальні. І ці апартаменти здавалися не єдиним блоком, а покомнатно. Наприклад, на нашому, третьому поверсі, одну кімнату з ванною всередині займала молода пара (кімнатка була настільки мала, що там крім ліжок, не було нічого). Іншу кімнату (схоже, вітальню, тому що вона була більше, і там, здається, перебував диван) - займала інша пара, ну, а третю - ми з подругою. У нас була шафа, стіл, тумбочки, але ні натяку на телевізор і ванну. Зате ванна кімната була окремо в коридорі, з чудовою скляними дверима, крізь яку було не те, щоб видно все (скло було декоративним), а лише основні рухи і контури тіла, що додавало пікантності кожному відвідуванню душу або посадці на унітаз.
Приїхали ми вночі, зустрічав нас один господар, а вранці був уже інший - і завісити це нещасне скло вдалося тільки через добу. Не те, щоб я сильно сором'язлива людина, але все-таки не вважаю особливо естетичним процес відправлення природних потреб навіть самої чарівною дівчиною у світі. А я вже точно не сама.
Муніципальний палац
Такі несподівані сторони відкрилися мені при проживанні в сімейному готелі. Хоча, нерозумно дорікати людей, які, загалом-то, старалися для нас - годували, зустрічали-проводжали, дружини господарів досить мило базікали (вони все погано-бідно говорили по-російськи) і допомагали радою. До того ж, я завжди жила тільки в курортних зонах - може, для центру столиці 70 $ на добу за кімнату без ванної - це досить дешево? Не виключаю такого варіанту. На цьому закінчу з негативними проявами (і зовсім не смертельними, зауважу!).
Прага
Градчани - найстаріший район Праги. Там колись селилася знати. У ньому знаходиться Празький град зі знаменитим Собором Святого Вітта і королівськими палацами. Празький град оточений парками і садами незвичайної краси і доглянутості. У гарну погоду ніжно-зелена щільна трава між клумбами великих тюльпанів всіх кольорів веселки всіяна цілуються парочками, матусями з повзаючими немовлятами, компаніями молоді, розслаблено розпивали пивце, яблуні і вишні так усипані квітами, що не видно листя, і здається, що ці дерева суцільно покриті біло-рожевими осипалися мереживами. Туї та інші декоративні дерева, чагарники підстрижені суворо геометрично, працюють фонтани, птахи співають ...
Але знайомство з Прагою почалося не з Празького Граду. Ми вляглися пізно вночі, і я забула перевести наручний годинник на дві години тому. Домовилися встати о дев'ятій ранку, я завела будильник (будильник ми набудували на празький час). Вранці мене розбудив дивний передзвін, який звучав десь зовсім поруч. Він тривав хвилин п'ять, і я б їм насолоджувалася, якщо б так сильно не хотіла спати. Поглянувши на годинник і переконавшись, що вже дев'ять (по Москві!), Я вилаялася на зламався будильник, побачила на ньому сьомій ранку і вражена власної тупості - навіщо я його вчора перевела?! Попленталася зі скрипом у ванну кімнату, поплескати, намагаючись прийти в себе, вимила голову й довго сушилася феном. Уявляю, як матюкалися наші сусіди, у яких за стіною спозаранку гуркоче душ і реве фен! О пів на восьму я розпинала подругу, яка і просвітила мене про справжній стан речей. Довелося знову лягти спати ...
Коли ми після сніданку вийшли з готелю, природно, захотілося дізнатися - що це так красиво надзвонювати о сьомій ранку. У п'яти хвилинах ходьби вгору по вулиці ми виявили великий Страговський монастир із старовинною бібліотекою. Стародавні церковні книги дуже хотілося помацати, погортати і сфотографувати, але це заборонялося. З цього пагорба відкривався приголомшливий вид на стару Прагу з рудими черепичними дахами, яку ми тільки ще збиралися дізнатися.
У перший день ми навіть не перейшли через знаменитий пішохідний Карлів міст - вражень вистачило в Празькому Граді. Взагалі, в Градчанах, де ми оселилися, вражало уяву кожна будівля, кожен провулок - унікальним оформленням, відчуттям дотику до вічного. А Празький Град - це палаци, що утворюють площі-двори з фонтанами і скульптурами посередині. На площах бродить багато народу, грають вуличні оркестри, яскраве сонце наповнює відчуттям свята. І раптом ... Виходиш з арки - і прямо перед тобою, займаючи весь простір, височіє велична похмура брила. Це так вражає, що мимоволі зупиняєшся, задирати голову і не наважуєшся йти далі. Це Собор Святого Вітта, цікава суміш готики, ампіру і трохи бароко. Величезний у висоту, з барвистими вітражами - особливо в сонячний день. Але треба сказати, що ще більше він вразив мене в похмурий похмурий день, і ми хотіли потрапити в підземну королівську усипальницю.
Але в Соборі проходила служба, туристів не пускали, чорні, ніби прокоптить фігури диявольських потвор нагорі мокли під дрібним похмурим дощем. Ми обходили цю громаду по периметру, а всередині звучав орган! Грали не конкретний твір, а просто якісь нескінченні варіації з мінорних акордів, і здавалося, що зараз цей потужний звук розірве Собор зсередини, чудовиська з висунутими язиками оживуть, і зсередини хлинуть темні сили ...
Обійшовши Собор праворуч, ми потрапили на найбільшу палацову площа з жалюгідною подобою Георгія-Побідоносця, що вражає списом змія. З цього боку простору було більше, і чомусь Собор вже не так сильно потрясав. Золоту вуличку, на якій в середні століття селилися ремісники і алхіміки, було стовпотворіння, і ми вирішили прийти пізніше. Спускалися з Празького Граду по величезній сходах, зайнятої дрібними торговцями всілякими сувенірами. Погуляли по садах. Перекусили і спустилися до Влтаві. Помилувалися на мости, прогулялися уздовж річки. Втомилися шалено, дійшли до острова Кампа, який відділений від «материка» тільки вузьким каналом, і влаштували собі невелику човнову прогулянку. Загалом, годиннику до п'яти, абсолютно без ніг, ми доповзли назад до Празького Граду.
До цього часу ми неабияк умаялісь від спеки і згадали, як на площі біля Собору продавалися квитки на концерт в Базиліці Святого Георгія, в яку вдень ми не потрапили. У базиліці було прохолодно, у програмі стояли напам'ять знайомі «Пори року» Вівальді і «Маленька нічна серенада» Моцарта. Що ж, сподіваюся, подруга погодиться, що ми провели цю годину із задоволенням. Концерти в Празі анонсуються на кожному розі: багато хто проходять в невеликих церквах і костелах, великі твори звучать в Рудольфінума - великому концертному залі на набережній Влтави в Старому Місті, або в Концертному залі імені Сметани - за Староміської площею. Грають там класику, але ми бачили запрошення на «Джазова човен» - був би час, обов'язково б відвідали. Квитки на концерти не так вже дешеві. Вийшовши з базиліки, я відпустила цікаве зауваження, мовляв, якби мені вдалося послухати улюблений «Реквієм» Моцарта живцем, можна було б вважати поїздку вдалої, незважаючи на запах вогкості в номері.
Після концерту - прийняти душ, переодягнутися - і на вечірній променад, що завершився вечерею. Ресторан був недешевий в порівнянні з іншими, але страви вище всяких похвал. Спробували темного пива, яке всі так розхвалюють. Трохи нагадало за смаком квас. Не скажу, що воно було незрівнянним: світле нефільтроване мені сподобалося куди більше, але на гурманство не претендую. Ми не побували в знаменитих пивних, типу «У Флеку» - просто не дійшли, та й народу там багато, за відгуками. Зрештою, буде привід з'їздити до Праги в наступний раз. До речі, з абсентом нам чомусь не пощастило - може, не ті місця вибирали, так що довелося пробувати його вже вдома. На смак сподобався просто розбавленим холодною водою, але при прийнятті на груди пристойної дози викликав п'ятихвилинний провал у пам'яті. Може, в цей час і прилітали зелені феї, але це виявилося не до місця: я їхала в таксі додому, і не пам'ятаю, як розплатилася, а всі купюри в гаманці залишилися цілі. :-)
Отже, ресторанчики, пивнички і кафешки зустрічаються на кожному розі, ціни до непристойності низькі. Не стану виділяти ніяких спеціальних злачних містечок - у центрі їх повно і вони все цілком конкурентоспроможні. Мені сподобалося скрізь! Порції у них величезні. Тарілки такі, на яких ми подаємо канапки для 10-20 осіб у свята. Взагалі, про чеської кухні можна сказати: п'ять з мінусом, та ще й дешево! «Мінус» - за кнедлики. Ми ще в літаку «Чеських авіаліній» по дорозі до Праги дивувалися дивною на вигляд, смак і консистенцію картоплі. Це виявилися картопляні кнедлики. А борошняні - це якийсь вологий, слизький варений хліб без скоринки. Ці кнедлики завжди пхали як гарнір до національних блюд: свинині, гуляшу, і т.п. Перед від'їздом я не витримала і запитала у офіціантки в черговому ресторанчику: «дамплінгс» по-англійськи - це по-вашому «кнедлики»? Вона радісно закивала головою, але засумувала, коли я попросила порцію качки «without dumplings». Звичайно, на смак і колір товариша немає, але мені кнедлики отруювали життя. А качку спробувати раджу: виключне страва! Якщо б я їла свинину, то порекомендувала б і свинину, принаймні, подрузі сподобалося. Ще якось я замовила собі смаженого коропа - пальчики оближеш! Кухня отака добротна, селянська, з обов'язковою тушкованою капустою і величезними порціями. Я зараз помер від спогадів - до обіду ще півгодини ...
Наступного дня ми твердо вирішили дістатися-таки до Карлового мосту і по ньому потрапити на Старомєстську площу. Але рушили до Карлова мосту не через Градчани, а південніше: через Малу Країну. На Малостранськой площі і застрягли: зайшли в Собор Святого Миколая, і я не могла витягнути звідти подругу. Якщо мені більше до смаку готичні форми собору Святого Вітта або Тинський храм, то тут, у царстві бароко, серед урочистості позолоти, ліпнини, скульптури, розписних склепінь, у світлому прохолодному приміщенні (на відміну від темних готичних костьолів) вона готова була просто сидіти і насолоджуватися навколишнім пишністю. Звідти ми потопали в церкву, по-моєму, святої діви Марії. Вона знаменна тим, що в ній зберігається маленька воскова статуя немовляти Ісуса. З усіх кінців світу релігійні люди надсилають дорогоцінні одежинки на цю статую. Ці розкішні лялькові мантії і платтячка, вишиті золотом, перлами, виткані з шовку, зшиті з батисту, оксамиту, гідні королівської одягу і зберігаються в маленькому музеї при церкві.
Нарешті, ми потрапили в штовханину Карлова моста - навколо художників і торговців виробами групуються туристи, статуї святих по периметру неможливо сфотографувати - обов'язково хтось влазить в кадр. Примітно, що і пізно увечері, в повній темряві, і в дощовий день, народу на Карловому мості не зменшується. Вишикувалася черга до скульптури, нібито приносить щастя - на почорнілому барельєфі зображення собачки відполіроване до золотого блиску численними дотиками. Вдень ми посоромилися, а вночі таки проштовхнулися і потримати за «щасливі» місця, по-бабськи сподіваючись на диво.
Важко описати словами всі краси - я називаю лише дуже небагато пам'ятні місця, тому на подробиці просто не вистачить кілобайт. Отже, пройшовши ще кілька соборів, церков, Клементінум, торгові вулички, ми опинилися на загаченої народом Староміської площі. Звичайно ж, ми почекали закінчення години, щоб поспостерігати, як у віконечках астрономічних годин пропливають фігурки апостолів, а маленька смерть дзвенить дзвіночком. Мене більше вразив Тинський собор - похмуре підпирають небо готична будівля. Його повне найменування звучить приблизно так: собор діви Марії перед тином. З боку площі видно тільки верхня половина собору - його загороджують будинку, що підступають впритул. Тинський собор був закритий для відвідувачів. Сумно. Зате ми потрапили в церкву Святого Миколая (не плутати з однойменним собором на Малостранськой площі, церква набагато менше!), Де через півгодини мав розпочатися концерт для хору з органом. Музиканти розминалися, виспівували або репетирували - але нам вдалося послухати кілька речей «на халяву». До цього орган я чула один раз в Ризі, і навіть трохи подзьобати носом на незнайомих творах, а тут, у супроводі хору, орган звучав дуже піднесено. На Староміської площі я помітила, що подруга всіляко відводить мене від концертних афіш - так і є, ось воно: завтра дають «Реквієм» Моцарта! Я почала обіцяти золоті гори, але подруга була непохитна - вона це слухати не хотіла. А йти одній мені теж не хотілося.
Звідси шлях наш лежав на північ від Стара Місця - в Єврейський квартал Праги «Йозефів». (По дорозі зустріли будинок, в якому жив Кафка. Будинок як будинок). Хто не чув про глиняному чудовисько Голема і його творця - Бен Бецалель (його ще звали Рабі Лев)? Це легенда, а по життю цей Бен Бецалель був дуже вченою людиною і багато зробив для міста. Його могила знаходиться на давньому цвинтарі, куди ми теж хотіли потрапити: 200 тисяч поховань, останнє датована 17-м століттям! Чесно кажучи, ми були трохи розчаровані: вхід в Старонова синагога коштував у чотири (!) Рази дорожче, ніж вхід в Собори Святого Вітта або Святого Миколая, а вражень це маленькими підсліпуватими підвальне приміщення залишило не в приклад менше. Стародавнє кладовище можна було лише обійти по периметру, тому розглянути ближче хаотичне скупчення кам'яних плит з написами на незрозумілій мові не вдалося. Можна зрозуміти, що дванадцять шарів поховань треба дуже ретельно охороняти від натовпу туристів. Але ось інше зовсім незрозуміло: чому я, бажаючи потрапити тільки лише на кладовищі, повинна набувати досить дорогий квиток, який дає право відвідати крім кладовища ще пару маленьких крихітних музеїв, Старонова синагога (перебування в якій я вже один раз сплатила окремо) і меморіал пам'яті жертвам фашизму? Чому не можна окремо?
Джерело:http://www.infoportal.pp.ua/publ/svit/zlata_praga/6-1-0-397#.UUQ4tpbFmR8
Немає коментарів:
Дописати коментар