Останнє десятиліття у мовознавчій науці означене переходом від лінгвістики “іманентної”, структурної, до лінгвістики антропологічної, яка розглядає явища мови у тісному зв’язку з людиною, її мисленням та духовно-практичною діяльністю. Антопоцентричний підхід (принцип) – ця словосполука фігурує у сучасному українському дискурсі: у назвах конференцій, навчальних посібників, дисертаційному апараті тощо. Але чи приділяється належна увага вивченню різноманітних дискурсивних практик “тут і тепер” у їх людському вимірі, чи відповідає сучасна українська лінгвістика на питання хто, кому, як, коли, у якій формі і з яким ефектом говорить про світ? Ні.
