У чималій кількості існуючих дефініцій держави, авторами яких є соціологи широкого спектру – від лібералів-демократів до марксистів, – ключовим словом виступає "насильство". В. І. Лєнін писав, що держава є органом насильства, "машиною для підтримання панування одного класу над другим". За його твердженням, суть держави – "організоване, систематичне застосування насильства до людей"
Справді, радянська держава цілковито відповідала цій Лєніновій формулі. Модель такої держави, доведена до вершин досконалості Й. В. Сталіним, дістала широке застосування не лише в країнах "реального соціалізму" – від Монголії до Куби, а й у фашистських країнах, передусім у гітлерівській Німеччині.
У хрущовсько-брежнєвські часи в дефініції держави акцент зі слова "насильство" було зміщено, що, однак, не змінило суті цієї держави, особливо в період сусловського неосталінізму. "Здійснюючи в процесі становлення соціалістичного ладу насильство щодо класових противників, соціалістична держава чинить свій основний – організуючий та управлінський – вплив ненасильственими методами"
