Фонетичні процеси не є стабільними. Вони час від часу змінюються, одні припиняють своє існування, інші з'являються. Так, скажімо, колись у нашій мові діяв процес переходу [ґ], [к], [х] в [ж], [ч], [ш] перед голосними переднього ряду (друг - друже, рука - заручення, птах - пташина). Нині він не діє, і тому в словах, що з'явилися після призупинення дії цього процесу, задньоязикові вільно поєднуються з голосними переднього ряду: герб, гени, кептар, кілограм, хекати, хіхікати, Херсон тощо. Нині в українській мові діють інші процеси: відсутність оглушення дзвінких приголосних в кінці слова, твердість кінцевих губних (голуб, вісім тощо; nop. рос. голубь, восемь, де кінцеві губні є м'якими). Тому потрібно розрізняти живі та історичні фонетичні зміни (в деяких підручниках їх називають відповідно фонетичними і нефонетичними, що некоректно, бо в обох випадках йдеться про зміну звуків, тобто фонетичні процеси).
