Позиційні зміни

До позиційних змін належить редукція голосних, оглушення дзвінких приголосних в кінці слова і протеза.

Редукція голосних (від лат. reductio "відсунення, повернення, відведення назад") - ослаблення артикуляції ненаголошених звуків і зміна їхнього звучання.

Наприклад, у словах кленок і клинок [є] в ненаголошеному складі своїм звучанням наближається до [и], а [и] до [е], так що ці слова звучать однаково: [клеинок].

Різниця в звучанні наголошених і ненаголошених складів у різних мовах не однакова. Скажімо, в російській мові наголошений склад у півтора раза сильніший від першого складу перед ненаголошеним і в три рази - від інших ненаголошених складів. В англійській мові найслабшим є перший склад перед наголошеним (understand [,Andd'8ta?nd]). В українській і німецькій мовах так само є відмінність у звучанні наголошених і ненаголошених голосних, але вона не є такою значною, як у російській та англійській мовах.

Редукція голосних буває кількісною та якісною.

Кількісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів утрачають силу і довготу, але зберігають характерний для них тембр. Так, якщо порівняти звучання голосного [у] в словах дуб, дубок, дубовик, то він у другому слові є слабшим та коротшим, а в третьому - ще слабшим і коротшим, але його тембр, зумовлений формою резонатора при високому піднесенні задньої частини язика і витягненими вперед заокругленими губами, залишається незмінним.


Якісна редукція - редукція, за якої голосні ненаголошених складів стають не тільки слабшими і коротшими, але й утрачають деякі ознаки свого тембру, тобто свою якість.

Порівняємо звучання голосного, який позначається буквою о в російських словах воды [вбды], вода [влда], водяной [вьд*зин6і]. У першому слові це звук заднього ряду, середнього піднесення, лабіалізований, у другому - задньосереднього ряду, середнього піднесення, нелабіалізований, а в третьому - середнього ряду, середнього піднесення, нелабіалізований, нейтральний, невизначений, ослаблений. Отже, в другому слові втрачена лабіалізація, зміщений ряд і, таким чином, відбулася якісна зміна звука [о] (тут він звучить, як слабке [а]), а в третьому слові відбулася зміна в ряді, втрачена лабіалізація, сила, довгота (голосний звучить, як слабке [ы]). Пор. ще рос. пять [п'ат*], пятак [п'зитак], пятачок [п'ьтлч'бк], де голосний [&] У Другому слові звучить, як звук середній між [з] і [и], а в третьому - як знеосіблений [ь]. Англ. сап [кгеп] "могти" у слабкій позиції звучить [кэп].

Якісна редукція є тільки в мовах з динамічним наголосом. При дуже сильній редукції ненаголошені голосні можуть зовсім зникати: рос. жав(о)ронки, прдвол(о)ка, сутол(о)ка, с(ей)чйс, всё-т(а)ки, (И)ван (И )ван(ов)ич; англ. / am busy [aim'bizi], it їв [its], inconsiderable [,mksn sid(d)rdbl] "незначний". В англійській мові кінцеві зредуковані голосні зовсім зникли: face [feis] "обличчя", game [geim] "гра", name [neim] "ім'я". Подібне трапилося і в давньоруській мові, де зредуковані голосні [ъ] і [ь] у слабкій позиції (не тільки в кінці слова) зникли: видъ -> -> вид, шьвьць -" швець, сьна -"сна. Відбулася також редукція голосного [и] в другій особі однини дієслів: пишеши -" -> пишеш.

Для сучасної української мови якісна редукція не характерна. Усі голосні в ненаголошених позиціях зберігають свої якісні характеристики, тільки [о] перед [у] стає більш губним [зоуз?л'а], [ко'ж^х], а [е] і [и] в ненаголошеній позиції звучать однаково [еи].

Оглушення дзвінких приголосних. У багатьох мовах прикінцеві дзвінкі приголосні оглушуються. Такий процес спостерігається в російській, білоруській, польській, німецькій, туркменській та інших мовах: рос. дед [д'зт], дуб[дуп], друг [друк];

білор. горад [гбрат], захад [захат], воз [вос]; польськ. kulig [kulik] "катання на санках", krcg [krek] "хребець", krew [kref] "кров"; нім. Bund [bunt] "союз", Zug [zuk] "поїзд", Hand [hant] "рука", Rad [rat] "колесо".

Для української та англійської мов цей процес не характерний. Виняток становлять деякі західноукраїнські говірки, в яких дзвінкі приголосні оглушуються, але це суперечить нормам літературної мови.

Протеза (від rp. prothesis "додання, приєднання'') - поява перед голосним, що стоїть на початку слова, приголосного для полегшення вимови.

Наприклад: ocmpuu - гострий, улиця - вулиця. Найчастіше приєднуються приголосні [г], [в], [j]: Анна - Ганна, рос. усеница - гусеница; она - вона, оспа - віспа, рос. отчина - вотчина "маєток від батька"; азъ - fl[ja], аблуко - яблуко [іаблуко] (див. нім. Apfel), агнець - ягня [іагн'а], білор. он - єн [іон], она - яна [іана]. Зрідка протетичним є [л]: ледве (пор. рос. едва).

Ще більше, ніж у літературній мові, явище протези поширене в українських говірках, особливо подільських, де можна, почути таке: Гандрій повернувся з Гумані і поїхав горати, а Ганна готує йому гобід.

Як протезу можна кваліфікувати німецький Knacklaut - гортанний проривний звук, який з'являється перед [а] на початку слів типу Arbeit "робота", однак цей звук на письмі не позначається.

Оскільки протеза - поява приголосного перед голосним, а не перед будь-яким звуком, то її можна розглядати і як комбінаторну зміну.