Класифікація звуків

З акустичного погляду всі звуки мови поділяються на голосні й приголосні, які розрізняються співвідношенням голосу (тону) і шуму. Якщо голосні складаються з чистого голосу і шуму в них немає, то приголосні складаються з голосу і шуму або лише шуму. Отже, голосні - це тональні звуки. Приголосні обов'язково містять у собі шум. Співвідношення голосу і шуму в різних групах приголосних залежить від їх природи.

Голосні й приголосні розрізняються й за артикуляційними характеристиками. Так, при творенні голосних у мовленнєвому апараті немає перешкоди, так що струмінь повітря проходить вільно. При творенні приголосних видихуваному повітрю доводиться долати перешкоди. Різною є і м'язова напруга: при творенні приголосних вона є значно більшою.

Крім того, у творенні голосних беруть участь інші м'язи, ніж у творенні приголосних: у першому випадку ті, які служать для відкривання рота, а в другому ті, які служать для закривання рота.

Голосні та приголосні розрізняються і функціонально. Особлива функція голосних полягає в тому, що вони є вершиною складу, тобто складотворчими. Правда, ця ознака не є абсолютною. У деяких мовах складотворчими є й сонорні приголосні. Однак загалом голосні мають більшу складотворчу силу.
Голосні звуки

Відмінності між окремими голосними звуками полягають в особливостях типового для кожного з них тембру. Однак описати голосні звуки за тембром дуже складно, через що найпоширенішою класифікацією голосних є артикуляційна, тобто за ступенем просування язика вперед або назад і ступенем його підняття при їх творенні. За цими ознаками голосні поділяються на голосні переднього, середнього та заднього рядів і низького, середнього та високого піднесення (див. табл. 1).

Таблиця 1. Класифікація голосних


 Більшість голосних - це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. Так, наприклад, в українській і тюркських мовах нема жодного. Дехто навіть схильний вважати, що голосні середнього ряду - це пересунені голосні переднього і заднього рядів: російський звук [ы] пересунений з переднього ряду, а [а] із заднього ряду.

Подана таблиця класифікації голосних є спрощеною і не розкриває всіх параметрів характеристики звуків. У мовознавстві зроблено спроби по-іншому представити класифікацію голосних. Так, ще наприкінці XVIII ст. Гельвег запропонував класифікацію голосних подавати у вигляді трикутника з вершиною вниз, у кутах якого розташовані голосні з найбільш крайніми артикуляціями - [і], М, [у].

Усі інші голосні займають проміжне між цими звуками положення.

Цю схему творчо використав Л.В. Щерба, заповнивши її звуками багатьох мов.
Як бачимо, за Л.В. Щербою, піднесень є значно більше, до того ж звуки за цією ознакою розташовані одні за одними на сходинках, які розходяться від центру знизу вгору наліво і направо.

У сучасному мовознавстві набула поширення схема голосних у вигляді різностороннього чотирикутника, яка, здається, найбільшою мірою відтворює реальне місце кожного звука в класифікації за рядами і піднесеннями.


За положенням губ під час артикуляції звуків розрізняють лабіалізовані і нелабіалізовані голосні. Лабіалізовані вимовляються з участю витягнених і заокруглених губ. До них належать [о], [у], німецькі [o], [ü] (ofnen "відкривати", schon "красивий", überall "всюди", üben "тренуватися, вправлятися"), французьке [ü] (dur [dur] "твердий"), узбецьке [ü] (myk [тик] "волосок"). Лабіалізовані звуки е також в уральських і алтайських мовах, причому тут вони, як і в німецькій, французькій і узбецькій, протиставляються таким самим, але нелабіалізованим звукам і розрізняють значення слів (nop. фр. dire [dir] "сказати" - dur [dur] "твердий", нім. Helle "ясність" - Holle "пекло", узб. тик "крутий" - тук [тик] "волосок").

За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Носові голосні е в польській (bedç "буду", dziekuje "дякую", ріес "п'ять", pieniqdze "гроші", rqczka "ручка", rqbac "рубати"), французькій (monde [mod] "світ", penser [päse] "думати", pain [рс] "хліб"), португальській (fim [ft]"кінець", bom [bo] "добрий") та інших мовах. Особливо багато носових у мові гінді, де кожному чистому голосному, відповідає носовий: [а] - [ä], [а] - [а ], [і] - [Т], [Г] - [7] та ін.

Були носові у праслов'янській і старослов'янській мовах. В останній вони позначалися буквами а (юс малий) і ж (юс великий).

Залежно від ступеня розкриття рота розрізняють відкриті та закриті голосні. При вимовлянні закритих м'язи більш напружені, ніж при артикуляції відкритих. Так, наприклад, у французькій мові є відкритий [е] і закритий [е] (pre[pre] "лука", prêt [pre] "готовий"), а в німецькій - відкритий [о] і закритий [о] (Sohn [zo:n] "син", Stock [JtDk] "палка").

За тривалістю звучання розрізняють довгі й короткі голосні. Були вони в латинській мові (os "кість" - os "рот", populus "народ" - populus "тополя", malus "поганий" - malus "яблуня"). Є довгі голосні в англійській (ship [Jip] "судно" - sheep Цї:р] "вівця", rich [ritf] "багатий" - reach [ri:tf] "досягати", cut [kAt] "різати" - cart [ka:t] "віз") та німецькій (statt "замість" - Staat "держава", Bett "ліжко" - Beet "клумба") мовах. В естонській мові розрізняють короткі, довгі і наддовгі голосні (sada "сто" - saada "прийшли" - saaada "отримати").

Система голосних називається вокалізмом.