Про це свідчать такі чинники:1. Компактність і тривалість заселення найдавніших слов'янських земель. Праслов'яни заселяли землі зі сходу на захід від басейну Середнього Дніпра до басейну Вісли, а з півдня на північ — від рубежів Правобережного Лісостепу до Полісся. Ця територія не була моноетнічною, бо сюди в давнину проникали й інші племена і народи (наприклад, кельти, іллірійці, фракійці, готи, волохи, мадяри, тюрки та ін.). Однак такі міграції були нетривалими або пізніми, тому не могли істотно вплинути на етномовну єдність праслов'ян і близькість давніх слов'янських племен та народів. Так само розширення територій праслов'ян і давніх слов'ян від Адріатичного моря до Уралу і від узбережжя Балтійського моря до Північного Надчорномор'я суттєво не впливало на збереження слов'янської етномовної близькості.2. Антропологічна сумісність населення. Беззаперечним є той факт, що всі слов'янські народи належать до європеоїдної раси. Як зазначав Прокопій Кесарійський у VI ст., характеризуючи склавинів і антів, «за зовнішнім виглядом вони не відрізняються одні від інших. Вони дуже високого зросту й велетенської сили. Колір шкіри й волосся в них дуже білий або золотистий і не зовсім чорний, але всі вони темно-червоні», тобто руді або русі. Такі антропологічні ознаки слов'ян були визначальними протягом багатьох століть праслов'янського розвитку, і лише після другого Великого переселення народів у середині І тис. н. е. внаслідок історичного розширення слов'янських земель відбулося масове змішування праслов'ян, а потім давніх слов'ян з іншими етносами, що зумовило часткову антропологічну диференціацію західно-, східно- і південнослов'янських народів.
3. Подібність способу життя слов'ян, їх матеріальної й духовної культур. Опис слов'ян (склавинів й антів) зробив у VI ст. учасник військових походів на північ і схід Прокопій Кесарійський, автор книги «Війна з готами»: «Ці племена, склавини й анти, не керуються волею однієї людини, а з давніх-давен живуть у народоуправлінні (демократії), і тому в них щастя і нещастя в житті вважається спільною справою. І в усьому іншому в обох цих варварських племен усе життя й закони однакові. Вони вважають, що один тільки бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди. Живуть вони в жалюгідних хижах, на великій відстані один від одного, і часто міняють місця проживання. Вступаючи в битву, більшість з них іде на ворогів зі щитами і дротиками в руках, панцерів же вони ніколи не надівають... Спосіб життя у них, як у массагетів, грубий, без будь-яких зручностей, завжди вони покриті брудом, але по суті вони не погані і зовсім не злісні, а в усьому зберігають гунські звичаї».
Характеристику способу життя слов'ян, їх матеріальної та духовної культур дав візантійський письменник VI — початку VII ст. Маврикій Стратег: «Племена склавинів і антів схожі за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до свободи: їх ніяким чином не можна схилити до рабства чи підлеглості у своїй країні...
У них велика кількість всілякої худоби і плодів земних..., особливо проса й пшениці» (за А. Супруном і А. Калитою).
Про спільні етнічні витоки слов'янських народів свідчать фольклор, звичаї та обряди, давні вірування, прийняте ними християнство та ін.
Очевидною є також однаковість або схожість мов у слов'янських племен і народів. Подібність між слов'янськими мовами у фонетиці, лексиці, морфології, синтаксисі та в проміжних рівнях настільки значна, що представники різних слов'янських народів можуть порозумітися між собою і без перекладача. А ті відмінності, які спостерігаються між сучасними слов'янськими мовами, є наслідком їх природного розвитку.
4. Загальноприйнята самоназва слов'яни, словени. Інші народи називали слов'ян по-різному (наприклад, германці й романці — венедами). Цей етнонім є давнім і невипадковим для сукупності слов'янських племен, адже, крім загальної для них самоназви, трапляються ще споріднені етноніми: склавини (переважно південнослов'янські племена), словенці (на крайньому заході південнослов'янських земель), словаки (на сході західнослов'янських земель), словінці (на півночі західнослов'янських територій), новгородські словени (на півночі східнослов'янських земель у Європі).
Існують і географічні назви (переважно гідроніми) з архаїчною основою
С л о в- / С л а в- у Середній Наддніпрянщині (пор. праслов'янську назву Дніпра Славута, Славутич), яка стала твірною для етноніма слов'яни (як Буг для бужани, Лаба для полаб'яни, Вісла для вісляни). І навіть після розпаду в VI ст. праслов'янської єдності, внаслідок чого в західноєвропейських джерелах різняться венеди (західні слов'яни), анти (східні слов'яни) і склавини (переважно південні слов'яни), спільний для слов'ян етнонім ствердився як загальновживаний.
5. Взаємодопомога у визвольній боротьбі проти загарбників. Слов'яни завжди приходили на допомогу одні одним. Так, 1380 р. у Куликовській битві разом з росіянами проти монголо-татарських загарбників боролися і представники українського та білоруського народів. У Грюнвальдській битві об'єднана польсько-литовсько-російська армія на чолі з польським королем Владиславом II Ягеллом (Ягайлом) оточила й розгромила війська германського Тевтонського ордену, зупинивши його просування на схід. У 1621 р. під Хотином польсько-українські війська Я. Ходкевича й П. Сагайдачного перемогли турецьку армію султана Османа II, а 1673 р. — польські війська Я. Собеського розгромили турецьку армію. У звільненні від турецько-османського ярма велику допомогу південнослов'янським народам надали російські війська. Прикладом слов'янського військового братерства є спільна боротьба поляків, чехів, словаків, українців, білорусів, росіян, сербів, хорватів та інших народів за визволення від німецько-фашистських загарбників у Другій світовій війні.
6. Однаковість або подібність ментальності слов'ян, розвиток двосторонніх і багатосторонніх економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків, поглиблення співпраці в науковій та освітній сферах, визначення слов'янських регіонів і міст-побратимів та ін.
Отже, на початку XXI ст. усі слов'янські народи створили власні держави, що сприяло розвитку їхніх національних мов і самобутніх культур.
Додав: Вірст.3. Подібність способу життя слов'ян, їх матеріальної й духовної культур. Опис слов'ян (склавинів й антів) зробив у VI ст. учасник військових походів на північ і схід Прокопій Кесарійський, автор книги «Війна з готами»: «Ці племена, склавини й анти, не керуються волею однієї людини, а з давніх-давен живуть у народоуправлінні (демократії), і тому в них щастя і нещастя в житті вважається спільною справою. І в усьому іншому в обох цих варварських племен усе життя й закони однакові. Вони вважають, що один тільки бог, творець блискавок, є владикою над усіма, і йому приносять у жертву биків і здійснюють інші священні обряди. Живуть вони в жалюгідних хижах, на великій відстані один від одного, і часто міняють місця проживання. Вступаючи в битву, більшість з них іде на ворогів зі щитами і дротиками в руках, панцерів же вони ніколи не надівають... Спосіб життя у них, як у массагетів, грубий, без будь-яких зручностей, завжди вони покриті брудом, але по суті вони не погані і зовсім не злісні, а в усьому зберігають гунські звичаї».
Характеристику способу життя слов'ян, їх матеріальної та духовної культур дав візантійський письменник VI — початку VII ст. Маврикій Стратег: «Племена склавинів і антів схожі за своїм способом життя, за своїми звичаями, за своєю любов'ю до свободи: їх ніяким чином не можна схилити до рабства чи підлеглості у своїй країні...
У них велика кількість всілякої худоби і плодів земних..., особливо проса й пшениці» (за А. Супруном і А. Калитою).
Про спільні етнічні витоки слов'янських народів свідчать фольклор, звичаї та обряди, давні вірування, прийняте ними християнство та ін.
Очевидною є також однаковість або схожість мов у слов'янських племен і народів. Подібність між слов'янськими мовами у фонетиці, лексиці, морфології, синтаксисі та в проміжних рівнях настільки значна, що представники різних слов'янських народів можуть порозумітися між собою і без перекладача. А ті відмінності, які спостерігаються між сучасними слов'янськими мовами, є наслідком їх природного розвитку.
4. Загальноприйнята самоназва слов'яни, словени. Інші народи називали слов'ян по-різному (наприклад, германці й романці — венедами). Цей етнонім є давнім і невипадковим для сукупності слов'янських племен, адже, крім загальної для них самоназви, трапляються ще споріднені етноніми: склавини (переважно південнослов'янські племена), словенці (на крайньому заході південнослов'янських земель), словаки (на сході західнослов'янських земель), словінці (на півночі західнослов'янських територій), новгородські словени (на півночі східнослов'янських земель у Європі).
Існують і географічні назви (переважно гідроніми) з архаїчною основою
С л о в- / С л а в- у Середній Наддніпрянщині (пор. праслов'янську назву Дніпра Славута, Славутич), яка стала твірною для етноніма слов'яни (як Буг для бужани, Лаба для полаб'яни, Вісла для вісляни). І навіть після розпаду в VI ст. праслов'янської єдності, внаслідок чого в західноєвропейських джерелах різняться венеди (західні слов'яни), анти (східні слов'яни) і склавини (переважно південні слов'яни), спільний для слов'ян етнонім ствердився як загальновживаний.
5. Взаємодопомога у визвольній боротьбі проти загарбників. Слов'яни завжди приходили на допомогу одні одним. Так, 1380 р. у Куликовській битві разом з росіянами проти монголо-татарських загарбників боролися і представники українського та білоруського народів. У Грюнвальдській битві об'єднана польсько-литовсько-російська армія на чолі з польським королем Владиславом II Ягеллом (Ягайлом) оточила й розгромила війська германського Тевтонського ордену, зупинивши його просування на схід. У 1621 р. під Хотином польсько-українські війська Я. Ходкевича й П. Сагайдачного перемогли турецьку армію султана Османа II, а 1673 р. — польські війська Я. Собеського розгромили турецьку армію. У звільненні від турецько-османського ярма велику допомогу південнослов'янським народам надали російські війська. Прикладом слов'янського військового братерства є спільна боротьба поляків, чехів, словаків, українців, білорусів, росіян, сербів, хорватів та інших народів за визволення від німецько-фашистських загарбників у Другій світовій війні.
6. Однаковість або подібність ментальності слов'ян, розвиток двосторонніх і багатосторонніх економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків, поглиблення співпраці в науковій та освітній сферах, визначення слов'янських регіонів і міст-побратимів та ін.
Отже, на початку XXI ст. усі слов'янські народи створили власні держави, що сприяло розвитку їхніх національних мов і самобутніх культур.
Немає коментарів:
Дописати коментар