Російський народ з'являється з XIII ст. і веде свій початок від Московського князівства. Воно виникло на окраїні Суздальської землі.
Після розпаду Київської Русі відбувається становлення російського етносу на територіях Волго-Окського межиріччя.
В процесі освоєння Суздальської землі й далі північно-слов'янські племена (зокрема, ільменські словени та в'ятичі) асимілювали угро-фінські племена, такі як весь, меря, муром, чудь та ін.
Це й дало початок російській цивілізації (інколи її називають євразійською), яка пізніше захопила величезні землі. Займаючи на момент виникнення невелику територію на північному сході Руської рівнини, російська держава постійно розширювалася, включивши у свої кордони величезні землі на двох континентах — у Європі та Азії. Підраховано, що від XV до XX ст. Росія збільшила територію у 57 разів. В її історії протягом століть простежується головна лінія — російський експансіонізм.
Саме він повів Росію не до стабільності, не до національної консолідації та становлення громадянського суспільства, а до повсякденності, що характеризується екстенсивним розвитком, відставанням від Заходу, імперськими амбіціями.
Російська імперія склалася на зламі цивілізацій. Унаслідок багатьох успішних для неї війн вона захопила окраїни Західного світу, колишню периферію Візантійського "вузла" та значну частину світу ісламу. У різні часи й у різному обсязі в її складі перебували:— природні спільноти з язичницькими вірами (народи Сибіру і Півночі);
— анклави мусульманської цивілізації (Поволжя, Середня Азія, Казахстан, значна частина Кавказу);
— буддійські регіони (Калмикія, Тува, Бурятія, Хакасія);
— регіони, які відносяться до європейської християнської цивілізації (Фінляндія, Польща, Прибалтика, Україна, Білорусія).
Кожен із цих цивілізаційних регіонів мав свою специфічну і значущу систему ціннісних орієнтацій стосовно праці, багатства, часу, спілкування, що доповнювалося відмінностями в духовних та соціальних структурах. Наприклад, відмінність між промисловими і технічними схильностями урбанізованого населення балтійських республік або індустріальних районів Росії або ж прив'язаністю до сільської праці та сімейно-кланових відносин у Середній Азії. Є також незаперечна відмінність між індивідуалізацією та фрагментацією соціальності населення, притаманними західним регіонам, і стійким комунальним, общинним духом середньоазіатських або кавказьких народів. Тобто дуже багато відмінностей було й є між Заходом і Сходом. Символ Російської імперії — двоголовий орел грізно дивився на Захід і на Схід, охороняючи своє імперське серце. Проте за цим символом прихований нестійкий конгломерат і симбіоз різноманітних самобутностей.
Особливої активності російська експансія набула починаючи з XVI ст. На Заході Московія билася за виходи до Балтійського моря. Протягом XVI ст. російська держава вела 10 війн на Заході, загальною тривалістю 50 років. Але тоді їй протистояли Литва, Польща і Швеція, які динамічно розвивалися, і реалізувати свої задуми росіянам було важко. Інша справа — на Сході, де існували утворення, що склалися на руїнах монгольської держави. Вже у середині XVI ст. до складу Росії були включені анклави мусульманської цивілізації (Казанське й Астраханське ханства, західна Башкирія). Потім приєднали народи Поволжя і Сибіру. Колонізацію Сибіру завершили наприкінці XVII ст. На Півдні у XVI—XVII ст. до складу Росії увійшли Кабарда і Карачаево-Черкесія. З середини XVII ст. відбулося поглинання України та земель Східної Білорусії.
У період Північної війни (1700—1721) до складу Росії, яку в 1721 р. цар Петро І за західним зразком проголосив імперією, увійшли території на узбережжі Балтики: І н грі я, Ліфляндія, Бстляндія, Карелія, острови Бзель, Даго, Моон. Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795), здійснених Росією, Австрією та Прусіею, до складу російської держави були включені Білорусія, Західна Україна, більша частина Литви і Курляндії. Після російсько-шведської війни 1808—1809 рр. Швеція віддала Росії князівство Фінляндське. Віденський конгрес 1814—1815 рр. за результатами антинаполеонівських війн передав до складу Російської імперії Герцогство Варшавське (Царство Польське).
У другій половині ХУЛІ ст. у результаті війн з Туреччиною (1774, 1783, 1791) Росія отримала Крим та північне узбережжя Чорного й Азовського морів. Також до імперії відійшли Кабарда на Північному Кавказі, Новоросія до Бугу. У 30-ті роки того самого століття почалося приєднання до складу Росії Казахстану, що тривало до 60-х років наступного сторіччя.
Боротьба за Кавказ почалася ще за часів Петра І. Проте після його смерті цей процес загальмувався, активізувався він наприкінці XVIII ст. Через загрозу з боку Персії до підданства Росії вдалася Грузія (1799). Вже в XIX ст. під час російсько-турецьких і російсько-іранських війн приєднали Бессарабію, Закавказзя. Потім у період тривалої і драматичної Кавказької війни до складу Росії були додані Чечня, Інгушетія, Дагестан.
Російська імперія склалася на зламі цивілізацій. Унаслідок багатьох успішних для неї війн вона захопила окраїни Західного світу, колишню периферію Візантійського "вузла" та значну частину світу ісламу. У різні часи й у різному обсязі в її складі перебували:— природні спільноти з язичницькими вірами (народи Сибіру і Півночі);
— анклави мусульманської цивілізації (Поволжя, Середня Азія, Казахстан, значна частина Кавказу);
— буддійські регіони (Калмикія, Тува, Бурятія, Хакасія);
— регіони, які відносяться до європейської християнської цивілізації (Фінляндія, Польща, Прибалтика, Україна, Білорусія).
Кожен із цих цивілізаційних регіонів мав свою специфічну і значущу систему ціннісних орієнтацій стосовно праці, багатства, часу, спілкування, що доповнювалося відмінностями в духовних та соціальних структурах. Наприклад, відмінність між промисловими і технічними схильностями урбанізованого населення балтійських республік або індустріальних районів Росії або ж прив'язаністю до сільської праці та сімейно-кланових відносин у Середній Азії. Є також незаперечна відмінність між індивідуалізацією та фрагментацією соціальності населення, притаманними західним регіонам, і стійким комунальним, общинним духом середньоазіатських або кавказьких народів. Тобто дуже багато відмінностей було й є між Заходом і Сходом. Символ Російської імперії — двоголовий орел грізно дивився на Захід і на Схід, охороняючи своє імперське серце. Проте за цим символом прихований нестійкий конгломерат і симбіоз різноманітних самобутностей.
Особливої активності російська експансія набула починаючи з XVI ст. На Заході Московія билася за виходи до Балтійського моря. Протягом XVI ст. російська держава вела 10 війн на Заході, загальною тривалістю 50 років. Але тоді їй протистояли Литва, Польща і Швеція, які динамічно розвивалися, і реалізувати свої задуми росіянам було важко. Інша справа — на Сході, де існували утворення, що склалися на руїнах монгольської держави. Вже у середині XVI ст. до складу Росії були включені анклави мусульманської цивілізації (Казанське й Астраханське ханства, західна Башкирія). Потім приєднали народи Поволжя і Сибіру. Колонізацію Сибіру завершили наприкінці XVII ст. На Півдні у XVI—XVII ст. до складу Росії увійшли Кабарда і Карачаево-Черкесія. З середини XVII ст. відбулося поглинання України та земель Східної Білорусії.
У період Північної війни (1700—1721) до складу Росії, яку в 1721 р. цар Петро І за західним зразком проголосив імперією, увійшли території на узбережжі Балтики: І н грі я, Ліфляндія, Бстляндія, Карелія, острови Бзель, Даго, Моон. Унаслідок трьох поділів Польщі (1772, 1793, 1795), здійснених Росією, Австрією та Прусіею, до складу російської держави були включені Білорусія, Західна Україна, більша частина Литви і Курляндії. Після російсько-шведської війни 1808—1809 рр. Швеція віддала Росії князівство Фінляндське. Віденський конгрес 1814—1815 рр. за результатами антинаполеонівських війн передав до складу Російської імперії Герцогство Варшавське (Царство Польське).
У другій половині ХУЛІ ст. у результаті війн з Туреччиною (1774, 1783, 1791) Росія отримала Крим та північне узбережжя Чорного й Азовського морів. Також до імперії відійшли Кабарда на Північному Кавказі, Новоросія до Бугу. У 30-ті роки того самого століття почалося приєднання до складу Росії Казахстану, що тривало до 60-х років наступного сторіччя.
Боротьба за Кавказ почалася ще за часів Петра І. Проте після його смерті цей процес загальмувався, активізувався він наприкінці XVIII ст. Через загрозу з боку Персії до підданства Росії вдалася Грузія (1799). Вже в XIX ст. під час російсько-турецьких і російсько-іранських війн приєднали Бессарабію, Закавказзя. Потім у період тривалої і драматичної Кавказької війни до складу Росії були додані Чечня, Інгушетія, Дагестан.
У другій половині XIX ст. Росія оволоділа значними територіями в Середній Азії; завоювала Хівинське, Бухарське і Кокандське ханства. Закаспійський край. До середини XIX ст. до її складу увійшли усі народи Далекого Сходу. Були навіть наміри здійснити походи вглиб Азії аж до завоювання Індії. Але російський імператор Олександр II не підтримав ці задуми і зупинив війська на кордоні з Афганістаном.
Немає коментарів:
Дописати коментар