СЛОВО ЯК МОВНА ОДИНИЦЯ

Мова складається зі слів. Слово є основною одиницею мови.

Слово - це найменша самостійна одиниця мови, "що складається зі звука чи комплексу звуків і називає певні предмети, процеси, явища об'єктивної дійсності або лише вказує на них"10.

Зі словами пов'язані всі інші мовні одиниці: слово складається із фонем, що реалізуються у звуках; у слові наявні одна чи кілька значущих частин (морфем); слова можуть виступати членами реченням або не мати такої здатності.

Визначальною для слів є номінативна функція (функція називання). Слова можуть називати конкретні предмети (книжка, зошит, ручка, стіл); природні явища (дощ, вітер, сніг); ознаки предметів (чорний, великий, стрункий); кількості (сім, десять, чотириста); дії, процеси, стани (конспектувати, думати, хворіти); ознаки дії (прекрасно, швидко, по-демократичному). Важливою особливістю слова є те, що воно називає не кожен окремий предмет, явище, дію, а є узагальненою назвою групи чи класу однотипних (однорідних) предметів. Так словом олівець (знаряддям для писання) називаємо всі види олівців, абстрагуючись від цілого ряду ознак (колір, розмір, форма, марка тощо). У слові закріплюється тільки те істотне, що вирізняє один клас предметів від іншого. Слів у мові значно менше, ніж предметів, явищ, дій, ознак у довкіллі, оскільки вони здатні називати цілі класи однорідних предметів. У цьому й проявляється узагальнювальна роль слова.


За ступенем узагальнення розрізняють слова з конкретним і аб-страктим значенням.

Слова з конкретним значенням називають все те (предмети, явища), що людина пізнає й сприймає органами чуття: будинок, вишня, туман, білий, малювати, Гнат, Ольга, Кабінет Міністрів України, газета "Українське слово", тиждень, рік, літр.

До слів з абстрактним значенням належать назви узагальнених понять, що не мають реального втілення. Вони вказують на стан (сон, тиша), почуття (кохання, ненависть), процес (біг, читання), якість (ясність, прозорість), риси характеру (доброта, вихованість, толерантність), стосунки між особами (дружба, взаєморозуміння), різні вияви інтелектуального рівня людини (розум, знання), поняття етикету (прощання, вітання, побажання) тощо.

Слова виконують у мові номінативну функцію завдяки властивому їм лексичному значенню.

Лексичне значення слова - це його основний, реальний зміст. Воно відображає співвіднесеність між звуковим комплексом і предметом чи явищем дійсності. Маючи лексичне значення, слова називають все, що нас оточує в навколишньому світі, що вже пізнала людина і має уявлення про нього, тобто поняття про предмети, явища, властивості, дії.

Поняття - це одиниця і форма людського мислення, узагальнене відображення в нашій свідомості дійсності. Якщо, наприклад, нам відомо, що дощ - це атмосферні опади, що випадають із хмар у вигляді краплин води, то це означає, що у нашій свідомості сформувалося поняття про явище природи. Поняття дощ виражається й закріплюється в слові дощ. Отже, поняття не існує поза словом. Слово і поняття нерозривні: поняття виражається словом, значення слова відповідає поняттю. Слово й поняття хоча й нерозривні, але не тотожні. Не кожне слово співвідноситься з поняттями. Не називають понять власні назви, слова-терміни. Крім того, одне й теж поняття може виражатися одним словом і реченням (абетка у сукупність літер, прийнятих у писемності якої-небудь мови і розміщених в усталеному порядку).

Слова, крім лексичного значення, мають ще й граматичне. Граматичне значення - це формальне значення певного відношення, що супроводжує основне, лексичне значення.

Лексичне значення слова є індивідуальним, а граматичне - загальним, властивим усім словам певного класу (частинам мови). До граматичних значень належать:

1) рід: чоловічий, жіночий, середній;

2) число: однина, множина;

3) відмінок: називний, родовий, давальний, знахідний, орудний, місцевий, кличний;

4) особа: перша, друга, третя;

5) спосіб: дійсний, умовний, наказовий;

6) час: теперішній, минулий, майбутній;

7) вид: доконаний, недоконаний;

8) стан: активний, пасивний.

За співвіднесеністю з поняттям (за наявністю - відсутністю лексичного значення) слова поділяються на повнозначні і неповнозначні.

Повнозначні слова мають лексичне і граматичне значення, виконують номінативну функцію та співвідносні з поняттям: земля, він, ясний, працюємо.

Неповнозначні слова не мають лексичного значення, виражають відношення між повнозначними словами і не співвідносяться з поняттями: від, до, з, на, під, б, би, же, хай, нехай, і, а, але, проте, та.

Повнозначні слова можуть бути однозначними і багатозначними.

Однозначні слова - це слова, що мають лише одне лексичне значення: відмінок - граматична категорія іменних частин мови, що виражає синтаксичні відношення між словами в реченні; типовий - який є зразком, стандартом для ряду однорідних явищ, фактів тощо.

Багатозначні слова - це слова, що вживаються з двома або кількома лексичними значеннями.

Здатність слова вживатися у кількох значеннях називається багатозначністю (полісемією). Так, "Великий тлумачний словник сучасної української мови" фіксує 9 значень іменника справа, ЗО значень дієслова іти, 6 значень прикметника легкий.

Конкретне значення багатозначного слова репрезентується у сполученні його з іншими словами.

Одне із значень багатозначного слова є прямим, а всі інші - переносними.

Прямим називається первинне лексичне значення слова, що безпосередньо відображає явища об'єктивної дійсності. З цим значенням слово з'являється вперше у мовленні, воно зрозуміле не тільки у реченні, а й поза ним: рука - верхня кінцівка людини; орел - великий хижий птах з родини яструбових.

Переносним називається вторинне лексичне значення, що розвивається з прямого на основі процесів перенесення за суміжністю чи подібністю предметів. Відповідно до цього за характером його виникнення є 3 типи переносних значень: метафора, метонімія і синекдоха.

Метафора - вживання слова з переносним значенням на основі подібності; схожості між предметами чи явищами.

В основі метафори може бути подібність: а) за кольором (золоте волосся, золоте сонце);

б) за формою (ніс судна, ніс черевика);

в) за формою і функцією (крила літака);

г) емоційним враженням (чорна заздрість).

Метонімія - вживання слова з переносним значенням на основі суміжності, певного зв'язку між предметами чи явищами. Метонімію маємо тоді, коли:

1) прізвище автора вживається замість назви його творів: читати Шевченка, слухати Моцарта;

2) назва міста, вулиці, країни вживається замість назви їх жителів: Київ зустрічає гостя. Шумить Хрещатик;

3) назва певного матеріалу переноситься на ту річ, яку виготовлено з нього: на ньому залізо (кайдани).

Синекдоха - перенесення назви з одного предмета на інший за кількісним характером відношення між ними. Наприклад, замість назви цілого може вживатися назва його частини; зокрема, особа позначається за частиною її зовнішності, одягу: Повз них все йшли і йшли підняті коміри, капелюхи, кепки і спецівки, окуляри і берети, цокали туфельки і човгали матерчаті боти (Є. Носов).

До синекдохи належать випадки переносного вживання однини замість множини: копійка - гроші взагалі; хліб - харчові продукти і взагалі засоби до існування.