Іранська група

Мовами іранської групи користуються 80 млн. 415 тис. осіб. До них належать перська, таджицька, афганська, балучі, курдська, осетинська, татська, ягнобська, талиська і мертві давньоперська, авестійська, пехлеві, мідійська, парфянська, хорезмійська, согдійська та скіфська.

Перська мова є найпоширенішою серед іранських мов. Чисельність мовців - 31 млн. 280 тис. Це офіційна мова Ісламської Республіки Іран і мова міжнаціонального спілкування (Афганістан, Пакистан, Індія, Ірак, ОАЕ, держави Закавказзя і Середньої Азії). Має давню писемну традицію (пам'ятки письма з першої половини IX ст.) і багату літературу. Писемність - на основі арабського алфавіту.

Літературна мова має три варіанти: перський (фарсі) в Ірані, дарі в Афганістані, таджицький у Таджикистані. Перською мовою писали такі видатні поети, як Рудакі, Фірдоусі (X ст.), Омар Хайям (XI-ХП ст.), Нізамі (XII ст.), Сааді (XIII ст.).

Таджицька мова - державна мова Таджикистану. Поширена також в Узбекистані, частково Киргизії, Казахстані та Афганістані. Загальна кількість мовців становить 7,2 млн. Літературна таджицька мова походить від класичної персько-таджицької (IX-XV ст.) мови - єдиного джерела для носіїв перської, таджицької та афганської дарі. Писемність сучасної таджицької мови - на основі кириличної графіки.

Афганська (пушту, пашто) мова локалізована в Афганістані (в районах Кандагара, Джелалабада, Газні, Хоста, а також у провінціях Кабул та Фарах); в Пакистані (Вазіристан, Белуджистан, Пешевар). Загальна чисельність носіїв афганської мови досягає 25 млн. Писемність - на основі арабської графіки.

Балучі (белуджська) мова поширена в Пакистані, Афганістані, Туркменії. Розмовляють нею 4,3 млн. осіб. Користується арабським алфавітом.

Курдська мова поширена на південному сході Туреччини, на півночі Сирії, півдні Ірану, в іранському Курдистані, Вірменії, Азербайджані та Туркменії. Загальна кількість мовців - 20 млн. Перші писемні пам'ятки на основі арабської графіки належать до XI ст.

Осетинська мова поширена в Північній Осетії (Росія) І Південній Осетії (Грузія). Загальна чисельність мовців - 480 тис. Писемність виникла наприкінці XVIII ст., тепер - на основі кирилиці.

Татською мовою розмовляють 15 тис. осіб у південно-західному Ірані, а також в Азербайджані та Дагестані. Писемність - із 20-х років XX ст. (спочатку на основі латинської, а з 1938 р. - на основі кириличної графіки).

Ягнобська мова локалізована в долині ріки Ягноб (на північ від Душанбе). Розмовляють нею 2,5 тис. осіб. Писемності не має.

Талиська мова поширена на півдні Азербайджану та на суміжній території Ірану. Користується нею всього лише 200 осіб. Мова безписемна.

Давньоперська мова була поширена на південному заході Персії. Від неї походять сучасні перська, таджицька і дарі мови. Найдавніші пам'ятки - написи Дарія І 521- 486 рр. до н.е.

Авестійська мова - мова, якою написана священна книга "Авеста" (IV-VI ст.). Найдавнішу частину "Авести" уклав пророк і реформатор давньої іранської релігії, що отримала назву зороастризм, Заратуштра (Заратустра). Вважають, що "Авесті" передувала багатовікова усна традиція передачі текстів уже мертвою мовою. Тексти написані фонетичним письмом арамійського походження. Зберігається як мова богослужіння в зороастрийських общинах Індії та Ірану.

Пехлеві (середньоперська) мова використовувалася в південній частині Ірану в III-УП ст. Є наступницею давньоперської мови і попередницею новоперської.

Мідійська мова - мова племен мідіїв, які заселяли північно-західну частину сучасного Ірану. Перші згадки про них датуються IX ст. до н.е. Писемні пам'ятки не збереглися.

Парфянська мова була офіційною мовою парфянської держави Аршакідів у III ст. до н.е. - III ст. н.е. (територія сучасних Ірану, Вірменії, частини Іраку і Середньої Азії). У III-VI ст. продовжувала частково використовуватися в Сасанідській імперії. Найдавніші пам'ятки (І ст. до н.е.) написані парфянським письмом із внесенням ідеограм, деякі з релігійних пам'яток - фонетичним письмом.

Хорезмійська мова була поширена в Хорезмі (оазис у низовині Амудар'ї). Від II ст. до н.е. досередини VIII ст. - офіційна мова Хорезмійської держави. Засвідчена в пам'ятках III-II ст. до н.е. Витіснена тюркськими мовами в XV-XVI ст.

Согдійська мова була локалізована в долині та верхів'ях річки Зеравшан із центром у Самарканді. Після IX ст. витіснена персько-таджицькою та тюркськими мовами. Найдавніші пам'ятки датуються П-IV ст.

Скіфська мова існувала на території Північного Причорномор'я (від Дунаю до Волги) з VIII ст. до н.е. до V ст. н.е. Пам'яток письма не має. Збереглися топонімічні назви, в тому числі назви рік Дунай, Дніпро, Дністер, Дон, а також племен і власні імена в грецьких написах.