АНТОНІМИ

Антоніми - це слова з протилежним лексичним значенням: день - ніч, холодний - теплий, купувати - продавати.

Протиставлення значень базується на співвідносності понять, що перебувають у взаємній залежності й характеризують явище одного плану.

В антонімічні відношення вступають лише два слова: веселий - сумний, ранкова - вечірня, холод - спека. Слова-антоніми належать до однієї частини мови: радість - сум, прихід - відхід (іменники); шкідливий - корисний, рідкий - густий (прикметники); стояти - лежати, дружити - ворогувати (дієслова); багато - мало, вперед - назад (прислівники); усі - ніхто (займенники).

З погляду структури розрізняють антоніми різнокореневі (зустріч - розлука, знизу - зверху, нагрівати - охолоджувати) й однокореневі (надія - безнадія, в 'їхати - виїхати, воля - неволя).

Не всі слова мають здатність виражати антонімічні відношення. До них належать слова з конкретним значенням (стіл, вікно, нога), усі числівники (один, десять, шістсот), деякі займенники (я, він, цей), вузькоспеціальні терміни (суфікс, наголос, частка, розчин), частина прикметників і дієслів (синій, зелений, червоний, сільський, материн, читати, малювати).

Антоніми широко використовуються як стилістичні засоби в усіх жанрах літератури. Найбагатше представлено явище антонімії в усній народній творчості, зокрема в народних прислів'ях і приказках: Учений іде, а неук спотикається. Краще гірка правда, ніж солодка брехня.

Антоніми підсилюють контрастність, протилежність явищ дійсності. На основі використання антонімів будується стилістична фігура антитеза - протиставлення або зіставлення порівнюваних понять, явищ шляхом поєднання їх в одному контексті. Наприклад: Вона буде вчителькою, вона понесе світло в темряву, потіху - смуткові, поміч - убожеству (М. Коцюбинський).