Розвиток мови загалом супроводжується постійними змінами. Змінюється її звукова, лексична, морфологічна і синтаксична системи.
Розвивається мова за своїми законами, які мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі людей. Усі зміни в мові зумовлені зовнішніми і внутрішніми причинами.
До зовнішніх причин належать економічний та суспільно-політичний розвиток, вплив різних історичних подій, прогрес у науці та техніці, розвиток культури тощо.
Розвивається мова за своїми законами, які мають об'єктивний характер, тобто не залежать від волі людей. Усі зміни в мові зумовлені зовнішніми і внутрішніми причинами.
До зовнішніх причин належать економічний та суспільно-політичний розвиток, вплив різних історичних подій, прогрес у науці та техніці, розвиток культури тощо.
Зовнішні чинники є надзвичайно потужними. Від них залежать не тільки зміни в мові, а й саме існування чи зникнення мови. Мова існує доти, доки існує народ - носій цієї мови. Вона зникає тоді, коли зникає народ, що може трапитися внаслідок утрати державної незалежності, асиміляції політично панівною нацією в багатомовній державі чи внаслідок фізичного винищення. Так, на початку II тисячоліття до н.е. вимерла шумерська мова (існувала на території сучасного Іраку); в І ст. до н.е. - вавилоно-ассирійська (аккадська) мова (розмовляло нею стародавнє населення Месопотамії та Ассирії); на початку XVIII ст. - прусська (говорили нею на південному сході Прибалтики, на Схід від Вісли) і полабська (західнослов'янська мова, яка була поширена на лівому березі Лаби (Ельби). Причиною зникнення всіх цих мов послужили зовнішні чинники - історичні події, пов'язані з підкоренням і асиміляцією носіїв цих мов іншими народами.
Бурхливий розвиток деяких мов у певний період також пов'язаний із зовнішніми чинниками (звільнення від колоніальної залежності, розвиток економіки та культури, політичне визнання на міжнародному рівні, контакти з високорозвинутими країнами тощо).
Зовнішні причини впливають на зміни окремих структурних елементів мови: появу нових слів, вимову звуків, виникнення нових граматичних форм та ін. Так, поява в українській мові таких слів, як ваучер, дилер, менеджер, маркетинг, букмекер тощо зумовлена виникненням нових явищ та предметів. Гаркава вимова звука [г] у французькій мові пояснюється тим, що при дворі Людовика VIII той, хто оголошував королівські накази, мав орфоепічну ваду: гаркавив [г]. Але оскільки всіх наділених владою вважали авторитетами, то й неправильна вимова "авторитета" стала зразком. Так поширилось і закріпилось у французькій мові увулярне (язичкове) [г].
До зовнішніх причин відносять і контактування мов - один із найсильніших чинників зміни і розвитку мови. Контактування мов зумовлює запозичення лексики і фразеології, засвоєння іншомовної артикуляції, зміни в словотворенні та граматичній будові.
Бурхливий розвиток деяких мов у певний період також пов'язаний із зовнішніми чинниками (звільнення від колоніальної залежності, розвиток економіки та культури, політичне визнання на міжнародному рівні, контакти з високорозвинутими країнами тощо).
Зовнішні причини впливають на зміни окремих структурних елементів мови: появу нових слів, вимову звуків, виникнення нових граматичних форм та ін. Так, поява в українській мові таких слів, як ваучер, дилер, менеджер, маркетинг, букмекер тощо зумовлена виникненням нових явищ та предметів. Гаркава вимова звука [г] у французькій мові пояснюється тим, що при дворі Людовика VIII той, хто оголошував королівські накази, мав орфоепічну ваду: гаркавив [г]. Але оскільки всіх наділених владою вважали авторитетами, то й неправильна вимова "авторитета" стала зразком. Так поширилось і закріпилось у французькій мові увулярне (язичкове) [г].
До зовнішніх причин відносять і контактування мов - один із найсильніших чинників зміни і розвитку мови. Контактування мов зумовлює запозичення лексики і фразеології, засвоєння іншомовної артикуляції, зміни в словотворенні та граматичній будові.
Однак не в усіх випадках мовних змін простежується пряма залежність від зовнішніх чинників. Так, жодними суспільними умовами чи якимись іншими зовнішніми чинниками не можна пояснити втрату носових голосних я і зредукованих г і ь чи появу чергування о, е з / в українській мові. Такі явища розвиваються всередині мови, зумовлені її внутрішніми потребами, інерцією її розвитку, тобто саморозвитком. Значить, внутрішньомовні причини закладені в самій мові, в її внутрішній системі, в її можливостях і тенденціях. Це - суперечності, що є в мові, боротьба між якими спричиняє зміни. Всі такі суперечності зводяться до суперечностей між потребами спілкування і мовними можливостями.
Зовнішні і внутрішні причини взаємопов'язані, тому мовні зміни нерідко є наслідком взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників. Так, наприклад, зовнішні причини зумовили появу в нашій мові слів, однак ці слова створені мовою за її законами і з її матеріалу. Зовнішній вигляд слова не залежить від зовнішніх чинників.
В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси - диференціація (поділ) та інтеграція (злиття) мов.
Диференціація - процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше мов. Говорячи різними варіантами однієї мови, люди внаслідок поступового розходження цих варіантів з часом стають важко розуміти одні одних, і ці варіанти починають сприйматися як різні мови. Так, колись була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результаті її диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови. Внаслідок диференціації з єдиної норвезької мови виникли сучасні норвезька та ісландська мови. У IX ст. частина норвежців переселилася до Ісландії. Оскільки з материковою мовою тісних зв'язків не було, то розвиток норвезької мови в Норвегії та Ісландії пішов різними шляхами. Сучасна ісландська мова - це законсервована норвезька мова IX ст. Із єдиної сербсько-хорватської мови останнім часом виникли дві мови - сербська і хорватська.
Інтеграція - протилежний диференціації процес, за якого з декількох мов чи діалектів виникає одна мова. Так, приміром, у IV-II ст. до н.е. в Греції зливаються різні діалекти в одне койне (від гр. koine dialektos "спільна мова"). Це не значить, що стався "сплав" діалектів. В основу койне ліг аттичний діалект, який увібрав у себе елементи всіх інших діалектів.
Інтеграція - результат контактування мов. Залежно від характеру контактування (форма, сила і тривалість контактування) виникають різні явища: від звичайних запозичень слів, звуків, граматичних категорій до появи спрощених мов для тимчасового спілкування між різномовними прошарками населення, створення креольських мов та мовної асиміляції.
Прикладом дуже спрощених мов, які використовуються для спілкування між представниками різних етносів, є піджини (від Pidgin English, де pidgin спотворене англ. business "справа, діло, діловий"). Pidgin English вживався при спілкуванні китайців і європейців на півдні Китаю. Наведемо маленький діалог:
- Ju mek ivniy dres for mai, haumac ju wonci?
- Spos blorj dssnsirj dres, mai wonci twelv doler.
- Якщо ви зробите мені вечірнє плаття, скільки ви за нього захочете?
- Якщо це бальне плаття, то я хочу 12 доларів). Отже, характерними ознаками піджинів є спрощення граматичної структури мови. У даному разі - усунення флексій (Ыог) замість усіх форм to be) і суплетивних форм (mai <- my і І). Іншим прикладом піджина може слугувати Russonorsk (в іншому варіанті - rus ka norsk), що використовували російські та норвезькі рибалки. Це своєрідна суміш російських та норвезьких слів на зразок: Moja tvoja pe vater kasstom "Я тебе у воду кину". Факт піджина був засвідчений уже в XI ст. Так, скажімо, купці та моряки Середземномор'я (араби, греки, італійці, турки) від XI до XVII ст. використовували допоміжну мову lingua franca, в основу якої було покладено романські діалекти між Марселем і Генуєю.
Піджини, як правило, недовговічні. Однак трапляються випадки, коли така мова закріплюється надовго, стає єдиною (рідною) мовою для певного колективу її носіїв. Таку мову називають креольською (від icn. criollo "креол, тобто людина мішаного походження від батьків двох рас - білої і кольорової"). Для креольських мов характерне масове, але не повне засвоєння колонізаторської мови. Нині існують креольські мови на основі англійської (джакватаак на Ямайці, гулла на узбережжі Південної Кароліни, таки-таки і сарамакка в Сурінамі); французької (мавританська, таїтянська), португальської (пап'яменту на острові Кюрасао).
У креольських мовах відбувається спрощення граматики (зникають категорії роду, числа, часу, відмінка, але з'являються аналітичні (лексичні) способи вираження цих значень; особливо велика роль у вираженні таких значень належить прийменникам).
За активного і тривалого контактування може відбутися схрещення мов, внаслідок чого виникає нова мова. В основі такої мови - одна з контактуючих мов (мова-переможниця). Інша (переможена) мова залишає "сліди" в новоутвореній мові, які називають субстратом і суперстратом.
Субстрат (від лат. sub "під" і stratum "шар, пласт", звідки substra-tum "підкладка") - елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника.
Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і галльський у французькій. У V-VI ст. з континенту в Британію переселилися германські племена англів, саксів і ютів. До цього тут жили кельти. Кельтська мова асимілювалася германською (англійською), але в останню проникало чимало кельтських елементів. До VI-V ст. до н.е. вся територія Франції була заселена галлами. Наприкінці II і в середині І ст. до н.е. Галлію завоювали римляни. Перемогла романська мова, але в неї ввійшло чимало елементів галльської. Так, зокрема, в латинській мові поширена десяткова система числення, однак у французькій мові трапляються елементи галльського двадцятеричного числення: quatre-vingt "80", тобто "4x20".
Суперстрат (від лат. super "над" і stratum "шар, пласт", звідки superstratum "накладка") - елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення.
Прикладом суперстрату є тюркські (булгарські) елементи в слов'янській болгарській мові і германські (франкські) елементи в романській французькій мові, а також французькі (норманські) елементи в англійській мові.
У VII ст. на Балканському півострові жили слов'янські племена. У 70-х роках VII ст. півострів завоювали тюркські племена протоболгар, які створили державу Болгарія. Однак вони піддалися впливу слов'янської культури, асимілювалися, втратили свою мову, хоч деякі елементи тюркської (булгарської) мови ввійшли до слов'янської (болгарської) як суперстрат.
Подібне маємо й у французькій мові. У 497 р. германці (франки) завоювали Париж, а в середині VI ст. - всю територію сучасної Франції, дали їй свою назву (Франкська держава). З часом франки асимілювалися з місцевим гал-ло-римським населенням, утратили свою мову, залишивши в романській французькій мові деякі германські (франкські) сліди.
У 1066 р. носії французької мови нормани завоювали Англію. Французька мова стала там панівною, але зрештою перемогла англійська мова, проте до неї ввійшло не менше 40 відсотків (дехто вважає, що 60 відсотків) французьких слів, що вплинуло на зміни в структурі англійської мови.
Схрещення (субстрат і суперстрат) - це глибокі зміни структури мови-переможниці, тобто зміни в морфології, синтаксисі та фонетиці; це порушення внутрішніх законів розвитку мови. Тому в жодному разі не можна факти лексичного запозичення тлумачити як явище схрещення.
Зовнішні і внутрішні причини взаємопов'язані, тому мовні зміни нерідко є наслідком взаємодії зовнішніх і внутрішніх чинників. Так, наприклад, зовнішні причини зумовили появу в нашій мові слів, однак ці слова створені мовою за її законами і з її матеріалу. Зовнішній вигляд слова не залежить від зовнішніх чинників.
В історії розвитку конкретних мов відомі два процеси - диференціація (поділ) та інтеграція (злиття) мов.
Диференціація - процес, за якого з однієї мови виникає дві або більше мов. Говорячи різними варіантами однієї мови, люди внаслідок поступового розходження цих варіантів з часом стають важко розуміти одні одних, і ці варіанти починають сприйматися як різні мови. Так, колись була одна слов'янська (праслов'янська) мова. У результаті її диференціації виникли всі сучасні слов'янські мови. Внаслідок диференціації з єдиної норвезької мови виникли сучасні норвезька та ісландська мови. У IX ст. частина норвежців переселилася до Ісландії. Оскільки з материковою мовою тісних зв'язків не було, то розвиток норвезької мови в Норвегії та Ісландії пішов різними шляхами. Сучасна ісландська мова - це законсервована норвезька мова IX ст. Із єдиної сербсько-хорватської мови останнім часом виникли дві мови - сербська і хорватська.
Інтеграція - протилежний диференціації процес, за якого з декількох мов чи діалектів виникає одна мова. Так, приміром, у IV-II ст. до н.е. в Греції зливаються різні діалекти в одне койне (від гр. koine dialektos "спільна мова"). Це не значить, що стався "сплав" діалектів. В основу койне ліг аттичний діалект, який увібрав у себе елементи всіх інших діалектів.
Інтеграція - результат контактування мов. Залежно від характеру контактування (форма, сила і тривалість контактування) виникають різні явища: від звичайних запозичень слів, звуків, граматичних категорій до появи спрощених мов для тимчасового спілкування між різномовними прошарками населення, створення креольських мов та мовної асиміляції.
Прикладом дуже спрощених мов, які використовуються для спілкування між представниками різних етносів, є піджини (від Pidgin English, де pidgin спотворене англ. business "справа, діло, діловий"). Pidgin English вживався при спілкуванні китайців і європейців на півдні Китаю. Наведемо маленький діалог:
- Ju mek ivniy dres for mai, haumac ju wonci?
- Spos blorj dssnsirj dres, mai wonci twelv doler.
- Якщо ви зробите мені вечірнє плаття, скільки ви за нього захочете?
- Якщо це бальне плаття, то я хочу 12 доларів). Отже, характерними ознаками піджинів є спрощення граматичної структури мови. У даному разі - усунення флексій (Ыог) замість усіх форм to be) і суплетивних форм (mai <- my і І). Іншим прикладом піджина може слугувати Russonorsk (в іншому варіанті - rus ka norsk), що використовували російські та норвезькі рибалки. Це своєрідна суміш російських та норвезьких слів на зразок: Moja tvoja pe vater kasstom "Я тебе у воду кину". Факт піджина був засвідчений уже в XI ст. Так, скажімо, купці та моряки Середземномор'я (араби, греки, італійці, турки) від XI до XVII ст. використовували допоміжну мову lingua franca, в основу якої було покладено романські діалекти між Марселем і Генуєю.
Піджини, як правило, недовговічні. Однак трапляються випадки, коли така мова закріплюється надовго, стає єдиною (рідною) мовою для певного колективу її носіїв. Таку мову називають креольською (від icn. criollo "креол, тобто людина мішаного походження від батьків двох рас - білої і кольорової"). Для креольських мов характерне масове, але не повне засвоєння колонізаторської мови. Нині існують креольські мови на основі англійської (джакватаак на Ямайці, гулла на узбережжі Південної Кароліни, таки-таки і сарамакка в Сурінамі); французької (мавританська, таїтянська), португальської (пап'яменту на острові Кюрасао).
У креольських мовах відбувається спрощення граматики (зникають категорії роду, числа, часу, відмінка, але з'являються аналітичні (лексичні) способи вираження цих значень; особливо велика роль у вираженні таких значень належить прийменникам).
За активного і тривалого контактування може відбутися схрещення мов, внаслідок чого виникає нова мова. В основі такої мови - одна з контактуючих мов (мова-переможниця). Інша (переможена) мова залишає "сліди" в новоутвореній мові, які називають субстратом і суперстратом.
Субстрат (від лат. sub "під" і stratum "шар, пласт", звідки substra-tum "підкладка") - елементи переможеної мови автохтонного народу в мові-переможниці прийшлого народу-завойовника.
Як приклад можна навести кельтський субстрат в англійській мові і галльський у французькій. У V-VI ст. з континенту в Британію переселилися германські племена англів, саксів і ютів. До цього тут жили кельти. Кельтська мова асимілювалася германською (англійською), але в останню проникало чимало кельтських елементів. До VI-V ст. до н.е. вся територія Франції була заселена галлами. Наприкінці II і в середині І ст. до н.е. Галлію завоювали римляни. Перемогла романська мова, але в неї ввійшло чимало елементів галльської. Так, зокрема, в латинській мові поширена десяткова система числення, однак у французькій мові трапляються елементи галльського двадцятеричного числення: quatre-vingt "80", тобто "4x20".
Суперстрат (від лат. super "над" і stratum "шар, пласт", звідки superstratum "накладка") - елементи переможеної прийшлої мови народу-завойовника в мові-переможниці місцевого населення.
Прикладом суперстрату є тюркські (булгарські) елементи в слов'янській болгарській мові і германські (франкські) елементи в романській французькій мові, а також французькі (норманські) елементи в англійській мові.
У VII ст. на Балканському півострові жили слов'янські племена. У 70-х роках VII ст. півострів завоювали тюркські племена протоболгар, які створили державу Болгарія. Однак вони піддалися впливу слов'янської культури, асимілювалися, втратили свою мову, хоч деякі елементи тюркської (булгарської) мови ввійшли до слов'янської (болгарської) як суперстрат.
Подібне маємо й у французькій мові. У 497 р. германці (франки) завоювали Париж, а в середині VI ст. - всю територію сучасної Франції, дали їй свою назву (Франкська держава). З часом франки асимілювалися з місцевим гал-ло-римським населенням, утратили свою мову, залишивши в романській французькій мові деякі германські (франкські) сліди.
У 1066 р. носії французької мови нормани завоювали Англію. Французька мова стала там панівною, але зрештою перемогла англійська мова, проте до неї ввійшло не менше 40 відсотків (дехто вважає, що 60 відсотків) французьких слів, що вплинуло на зміни в структурі англійської мови.
Схрещення (субстрат і суперстрат) - це глибокі зміни структури мови-переможниці, тобто зміни в морфології, синтаксисі та фонетиці; це порушення внутрішніх законів розвитку мови. Тому в жодному разі не можна факти лексичного запозичення тлумачити як явище схрещення.
Немає коментарів:
Дописати коментар