Чим пояснити, що нині до мовних питань такий інтерес в Україні якого не було ще ніколи?
Тут є кілька важливих причин. Але спинимося на одній. Люди почали відчувати смак до української мови. Вона стала привабливішою, цікавішою для громадян. За радянських часів такого інтересу до української мови не було. Це вже наша перемога. Починає формуватися мовна культура громадян. А це - свідчення поваги до державної мови, а отже, до Української держави. Щоправда, необхідна ще й чітко виважена мовна політика держави, спрямована на обов'язкове опанування всіма громадянами (незалежно від національності, віросповідання) української мови як мови державної, а також на розвиток мов національних меншин, на більшу увагу до іноземних мов. Мається на увазі - правильна українська літературна мова, а не суржик. Треба формувати мотиви й потреби для спілкування українською мовою (кому і для чого це потрібно) і створювати комфорт українського спілкування. Якщо людина заговорить українською мовою і їй стане приємно від того, що вона долучилась до української культури, то вона й надалі говоритиме цією мовою.
Але чому вивчення української мови не переходить у вільне володіння нею?
Поки що, на жаль це, спостерігається повсюдно і означає , що навчальна (та й виховна) мета не досягається, не формується достатня мотивація, а відповідно й позитивна мовна поведінка. Сучасне українське суспільство на загал не відзначається високою культурою і етикою мовного спілкування ні українською, ні російською мовами. Елітні прошарки суспільства — інтелігенція, різночинне владне чиновництво - не тільки не переймаються суспільними й державними проблемами мови, а й часто шокують громадян своїм суржиковим, до карикатурності звульгаризованим мовленням. Тут добре прислужилась б лінгвістична риторика. Аргументовано дискутувати, природно, не відчувати браку слів, вести полеміку, цікаву бесіду, ненав'язливо підтримувати розмову або непомітно чи невимушено вийти з неї, достойно виголосити політичну промову чи ювілейне привітання, побудувати розгорнутий монолог і приємно його озвучити - цього вчить мовна наука риторика.
Відомо, що знецінення мови знецінює її носіїв-мовців, знецінює націю і її духовну культуру. Мова моделює і вчинки людини, вона показує світові, які ми є. Якщо знаємо й шануємо державну мову,
поширюємо у світовому просторі - отже, поважаємо себе і заслуговуємо поваги від інших.
Мовних проблем стало б значно менше із введенням такого предмета, як лінгвістична риторика.
Риторика як наука про красномовство має 2500-річну історію. Виникнувши з народного мовлення справді демократичної стародавньої Греції, риторика добре виконувала своє призначення -впливала на розум і волю громадян живим словом, допомагала їм, захищала, окрилювала або й підіймала на п'єдестал влади та слави. Віками нею користувалися люди, які хотіли досягати успіху в житті. У другій половині XX ст цивілізовані країни знову залучили риторику до активних наук, що мають формувати гуманістично орієнтовану досконалу мовну особистість, толерантний мовний клімат у суспільстві.
Нині у старших класах гімназій, ліцеїв, середніх шкіл, у багатьох вищих навчальних закладах уводиться курс риторики. І це добре. В Україні викладання цієї науки не починається, а відновлюється. Києво-Могилянська риторична школа XVII-XVIII ст. готувала риторів світового рівня. Риторика - наука універсальна, вона потрібна в усіх галузях, в усіх сферах суспільного життя. Це, якщо хочете, наука успіху.
Коли формується мовна стійкість? У ранньому дитинстві. Учені стверджують, що в лоні матері дитина вже влаштована на мову предків. І треба говорити з дитиною одразу після народження, бо в неї формується акустико-артикулярний мовний апарат. Такі дітки будуть розвинутішими , швидше навчаться говорити. І в дорослому житті вони завжди успішні. До трьох років - це дуже важливий період для малят — закладається дуже багато з того, що їм знадобиться у дорослому житті. Розвиток мови і взагалі пізнання в малюків, як не дивно, залежить від активності кінчиків пальців. Треба, щоб дитина якомога більше працювала ручками. Іграшки слід купувати невеличкі і розбірні - нехай маля розкручує, розбирає їх, тоді активно працюють пальчики. Так починається пізнання світу. До трьох років мовна картина у загальних рисах уже сформовується. У цьому віці дитина повинна гарно говорити. Батьки мають пильніше й відповідальніше ставиться до мовного навчання й виховання дітей.
Учні і студенти, легко втрачають рідну мову, в яких не сформована мовна стійкість. Людина, яка володіє державною мовою, комфортніша, успішніша, в неї немає скутості. Росіянин чи російськомовний українець, які не адаптувалися до українського мовного спілкування, а також ті, хто не має достатньої освіти і мовного виховання, реагують на українську мову часом
роздратовано, не рідко навіть агресивно. Такі люди відчувають дискомфорт, протестують проти української мови, яка ні в чому не винна. Протестують замість того, щоб вивчати мову народу, серед якого вони живуть.
Радянське суспільство тривалий час було доволі аскетичним. І раптом інтелігенція співає блатні пісні. В університетах і пивних той самий сленг. Одночасно - англійська і блатна мови. Що далі?
Так. Дедалі частіше порушується межа мовною культурою народу і злочинного світу. Жаргонізми і нецензурна лексика агресивно входять у побут. Дивує нині прагнення наших, таких законослухняних громадян "доторкнутися" до злочинного світу, романтизувати його. Наприклад, останніми роками з'явилося слово "тусовка". Це слово розтлумачено лише у словнику тюремного жаргону: "Тусувати - бити, скандалити, сваритися в компанії бомжів, повій, наркоманів". Нині в періодиці з'явилося ще й таке словосполучення: "політична тусовка".
А як зупинити цю вульгарну вольницю без берегів?
Тільки позитивною мовною поведінкою. У мові за останні 15-20 років відбулися не тільки негативні, а й позитивні зміни. Партійна мовна одноманітність (виступати тільки по написаному) змінилася багатоголоссям. З'явилося живе слово. Але посилилося і вживання просторіччя, мовного сміття. У суспільство вихлюпнулась також мова "зони". Усі нині хизуються словом "крутий". А це ж означає -авантюрний рецидивіст, озброєний грабіжник. Або "лох" - жертва злочину, "наїжджати" - грабувати тощо. Коли вживаємо такі слова, думаймо про їх значення. У колишньому Союзі слово "блатний" поширювалось останніми десятиліттями з неймовірною швидкістю. Це вже був сигнал - суспільство стає злочинним.
Тому батьки, інтелігенція повинні активно виступати проти цієї пошесті, погані, проти руйнації душ наших дітей. Лайки, нецензурщина. Звідки й коли вони прийшли до нас? Це справжня загроза нашій мові й культурі. Уже й у представників влади нецензурна лексика стає вжитковою. А мова державного службовця має бути іміджеві . Про свій імідж високо посадовці повинні думати постійно. Бомж може лаятися , а міністр чи будь-який інший чиновник не має права говорити "низьким стилем". Адже мовлення державного службовця - це його візитна картка, завдяки якій виявляється освіченість, інтелект, вихованість, характер, гідність, повага до себе й інших.
Мова кримінального світу - матюки, мова ГУЛАГу - не тільки розхитує, а й руйнує еталон будь-якої літературної мови, української, російської. Мат - це великий гріх від Бога і великий сором від людей.
Мова — інтелектуальний портрет людини. Не забуваймо про це! І якщо зовнішній портрет можна змінити за допомогою одягу, макіяжу, то з мовним - набагато складніше.
Є негаразди, є проблеми, але є й вихід із них. І політична еліта має запропонувати свої шляхи розв'язання ситуації, що склалася. Покладати великі надії на новий закон про мови в Україні. Реалізація стратегії мовної освіти, яку вже почала Академія педагогічних наук разом з Міністерством освіти і науки в України, також сприятиме задоволенню мовних потреб громадян України. Суть мовної стратегії зводиться до того, щоб кожний громадянин України оволодів державною, тобто сучасною українською літературною мовою, мав змогу вивчити рідну національну мову і 1-2 іноземні. Це, зрештою, одна з важливих умов соціального захисту кожного громадянина.
Додав: Вірст.
Немає коментарів:
Дописати коментар