вважайте, нехай вони
собі пишуть по-своєму,
а ми по-своєму.
Тарас Шевченко
Автором розділу «Правопис чужих
слів» у Правописі 1929 року була видатний
український мовознавець Олена Курило, яку,
як неважко здогадатися, у 30-их роках звину-
ватили у націоналізмі і розстріляли.
Олена Курило опрацьовувала ту право-
писну царину, що становить «окремий аспект
вираження національно-культурних орієнта-
цш»1^1 і засвідчує мовну самодостатність і
можливість до саморозвитку без задивлення на
чужі мовні системи або ж їхнє копіювання,
наслідування чи навіть запобігання. Словом, це
та царина, яка, наче в побільшувальному дзер-
калі, свідчить про мовну і національну зрілість.
Зупинюся лише на тих проблемних формах, що
мають суттєву розбіжність у Правописі 1929
року та сучасному і, на жаль, їх мало як затор-
кує Проект 1999 р.: передання німецького
дифтонга еі, еи на зразок Гайне чи Гейне;
Яворська Г.М. Там само. — С. 184.
грецького Г| на зразок магнат чи магніт;
початкового є: Европа чи Європа; англійського
у: Велз чи Уельс; м’якого л (ль, ля, льо, лю)
чи твердого: лямпа чи лампа; початкового іе
на зразок єрархія чи ієрархія; німецького й як
нашого у чи і: Мюнхен чи Мінхен?
Правопис 1929 р.
1. Німецький і голяндський диф-
тонг еі в нових запозиченнях пере-
даємо через ай (після л — яй, а не
ей): Айнштайн, Гайне, Шляйхер,
Ляйпціг, ляйтмотив, Райн, Швай-
царія, портвайн, гайзер і т.д.;
нім. дифтонг еи передаємо через
ой: Нойман, Ойтіґ, Фоєрбах (с. 69).
2. Грецьке Г) у словах давно
запозичених передаємо через и:
псалтир, але в словах новозапози-
чених із Заходу передаємо через є:
летаргія, аритметика, Атени,
магнет, хемія, амнестія іт.д. (с. 67)
Проект 1999 р. і чинний правопис
1. Німецькі дифтонги еі, еи у но-
віших запозиченнях, зокрема у влас-
них назвах, мають передаватися через
ай, ой: райху Айзенах, маєр;
але за традицією в багатьох ви-
падках зберігаємо їх обох через ей: Гейне,
Ейнштейн, Лейпциг, Рейн, Швей-
царія, Фрейд, Феєрбах (с. 160);
У чинному правописі таке саме
формулювання, тільки змінено пози-
ції: спочатку йдеться про передання
ей, а потім про новіші запозичення
через ай (с. 103).
Відсутнє правило.
Про правопис Л, ? як г, ґ та дифтонпв аи,
ои, охю як ав див у розділі «Фонетична
асиміляція»
3. На початку слова є в чужих
словах передаємо через є (а не є):
Европа, Евпаторія, Еспанія, ефект,
естетика.
Але в давніх запозиченнях із
грецької мови є: Євген, єретик,
Єгипет (с. 68).
є, крім випадків иншого звуко-
вого значення в иншомовних словах,
передаємо літерою є: екватор, Елі-
от; в низці слів (переважно запози-
чених через посередництво церков-
нослов’янської мови) на початку на
місці етимологічного є, грецьких
дифтонгів еи, аі: Євангелія (-іє),
Єва, Європа, Євген (с. 158).
У чинному правописі
є передається літерою є: еква-
тор, екзамен; коли іншомовне є (іноді
дифтонг аі) на початку слова вимов-
ляється в українській мові як звукос-
получення Й4~е, воно передається
літерою є: Європа, Ємен, Євпа-
торія, єресь (с. 102).
4. Англійське у і перед голосни-
ми передаємо через в (а не через у):
Вайлд (не Уальд), Байт (не Уайт),
Велз (не Уельс), Вітман (не Уіт-
ман), Віклеф (не Уїклеф), Вестмінс-
тер (не Уестмінстер), ват, кіловат
і т. ін. (с. 65).
Англійську літеру у у позиції
перед наступним голосним передаємо
через в: вік-енд, Вільсон, Гемінґвей,
але за традицією: суахілі, уайт-
спірит, Ґолсуорсі, Оуен, Уальд,
Уеллс, Уолл-Стрит (с. 151—152).
За чинним правописом
англійське у у власних назвах
передається звичайно через в: Віль-
сон, Вільямс;
але за традицією: Уайльд, Уельс,
Уолл-Стрит, Голсуорсі, Хемінгуей
(с. 103).
96
У правописі 1929 р. таке прави-
ло відсутнє, натомість у правописі
1946 р. зазначено:
початкове іе (Ьіе) звичайно пе-
редається через іе, напр.: ієрархія,
ієрогліф (у примітці: Іємен, ієна, але
Єрусалим, єзуїт — два останні на-
лежать до давно узвичаєних в українсь-
кій мові з такою вимовою) (с. 103).
Початковий іе у низці слів,
зокрема грецького походження, що
прийшли через старослов’янську мову,
передаємо через іє: ієрарх, ієрей,
ієрогліф, ієреміяда (с. 154) (зазначено
у примітці після написання: єзуїт, єна,
Єрусалим) (с. 154).
У чинному правописі таке саме
правило в основному пункті, а не у
примітці (с. 100).
Французьке и та німецьке й
передаємо через ю: бюджет, вести-
бюль, жюрі,Дюрінг, Мюнцер, Шюц
(с. 68)
Німецький й, французький и,
турецький й та подібні звуки з ин-
ших мов передаємо через ю: Ата-
тюрк (с. 158).
У чинному правописі відсутнє
правило про передання нім. Іі.
На думку деяких німецьких фі-
лологів цей звук у німецькій найближ-
че відповідає українському і, тому
його слід передавати через і: Мйпс-
Неп — Мінхен, МпгпЬег§ — Нірнберг,
Сгпп — Ґрін, ТНйгіп§еп — Тірінґен
Чужомовне 1 в українській мові
почасти передаємо як нем’яке, себто
ле, ла, ло, лу, л, почасти як м’яке,
себто лі, ля, льо, лю, ль. Це пояс-
нюється головним чином тим, що чужі
слова заходили до нас із різних мов, у
У словах иншомовного походження 1
передаємо твердим або м’яким —
залежно від традиції, що склалася в
українській мові:
а) л твердим (л, ла, ло, лу) у словах:
бал, галантерея, аналогія, блуза;
_
різні часи і різними шляхами. Запо-
зичення старіші, особливо до сер.
XIX ст., більше засвоєні з нем’яким
л, запозичення пізніші — з л м’яким.
Точно визначити випадки з м’яким і
нем’яким л неможливо.
Нем’яке л
1. У словах грецького похо-
дження здавна запозичених і в старих
запозиченнях із інших мов: атлант,
аналогія, лунатизм, фалш, білет;
в англ. словах у кінці та перед
приголосними не пишемо ь: Албіон,
Чарлз, булдоґ.
2. В інших випадках новіші
запозичення з західноєвропейських
мов віддаємо м’яким л: аероплян,
бальон, блюз, автомобіль (у кінці
складу).
Зокрема м’яким л віддаємо
чуже І послідовно в комплексах -
лювати, -люція, -ляндія, -ляр, -
лярний., -лерія, -лятор, -ляція, -
льний, -льоз, -льоза, -льозний:
Ґренляндія, Ляпляндія, маніпу-
лянтка (с. 62—64).
б) л м’яким (ль, ля, льо, лю):
асфальт, ляпсус, кльош, люкс.
Сполучення Іе передаємо через
ле: білет, лекція (с. 148—149).
Таке саме формулювання у чин-
ному правописі (с. 98—99).
А поза тим витіснення м’якого
л у чужомовних словах — це один із
результатів мовної політики сталінсь-
кого режиму. Вказівки про усунення
ль пояснювали небезпекою будь-яких
західноєвропейських впливів на ук-
раїнську мову. Ось власне це і сховане
за теоретизуванням — «залежно від
традиції».
Хоч, як бачимо, нечіткість і не-
логічність правил вживання л/ль —
вада всіх зіставлюваних правописів.
На основі зазначеного зіставлення
точніше опозиції, не важко зробити висновок
що у Правописі 1929 р. в основному дотри-
мано трьох визначальних принципів:
1. Застосування поєднаного фонетик*—
графічного принципу, який передбачає
близьке до оригіналу відтворення звуковогс
98
складу слів у «найповнішій гармонії з фоноло-
гічними і граматичними закономірностями
мови-вбирача» .
Опозиційна частина (себто друга ко-
лонка) здебільшого засвідчує «найповнішу
гармонію» з фонологічними закономірностями
російської мови. Юрій Шевельов щодо цього
зазначає: «Правопис іншомовних слів майже
повністю змінено на російський», «загалом не
набереться, мабуть, і десятка іншомовних слів,
що зберегли звичну українську форму, як от:
адреса, пошта, Европа (учений, мабуть, зро-
бив «щасливу» помилку, бо таки, на жаль,
Європа — /.Ф.), тоді як по-російськи адрес,
почта, Европа Оеугора)»* .
2. Відображення західної традиції при-
стосування иншомовних слів (серед яких і
власні назви). Найперше це стосується правил
правопису дифтонгів: німецьке еі як ай; ей як
ой: Айнштайн, Гайне; Нойман, Ойтіґ; нис-
хідний дифтонг з другим компонентом и
послідовно передавався через в: Кавтський,
гавптвахта; є на початку слів записувалося
через українське є: Европа, Еспанія (хоч у
давніх грецизмах — є: Євген, єретик);
грецьке Т) передавалося через українське є: хе-
мія, магнет, Теби (Фіви) тощо. Логічно вмо-
тивувати зміни 30—60 рр. у мовознавчій пло-
щині неможливо, позаяк підстава до цього суто
політична: «Прийняті принципи правопису
Цит. за Габлевич М. Попередні рекомендації до
правопису слів іншомовного походження //Український
правопис і наукова термінологія: історія, концепції та
реалії сьогодення. — Львів, 1996. — С. 88
Шерех Юрій. Українська мова в першій половині
Двадцятого століття A900-1941). Стан і статус //Пороги
і Запоріжжя. — Т. III. — С. 343.
Слід не тільки робити
транскрипцію звуків
чужої мови своїми
літерами,
зле її почасти
відміняти саму форму
слова; українізувати
ЙОГО,
Володимир Самійленко.
Із статті «Чужомовні
слова в українській мові»
//Урок української —
2002.—N2 11-12.
— С.43.
99
A929 р. — /.Ф.) іншомовних слів, різко
розподібнюючи у цьому відношенні українську
та російську мову, недвозначно вказували на
відштовхування від російської мови і водночас
стверджували деяку узагальнену орієнтацію на
Європу» . Натомість через брутально
перервану не просто орієнтацію на Европу, а
органічну презентацію Европи через мовні
засоби, 1933 р. закладено спільне підґрунтя для
двох хоч і генетично споріднених мов — ук-
раїнської та російської так само, як инших сло-
в’янських, — але насправді таких, що йшли
самостійним, паралельним і навіть відрубним
розвитком аж до XVII ст. на Східній Україні,
а в Галичині, Закарпатті та Буковині — до XX
ст. Внаслідок цього виник антагоністичний
зудар різних культур, одну з яких через пра-
вопис насильно увібгали в иншу. Тому й не
дивно, що написання навіть окремого иншо-
мовного слова перетворилося у символ ідеоло-
гічної позиції: «відома дисидентська право-
захисна організація 70-х рр. називалася Ук-
раїнська Гельсинська спілка (а не Хельсінсь-
ка, як треба було б за «радянським» правопи-
сом), і це написання було актом усвідомленого
вибору та символічно значущим >И.
3. Пріоритетність законів української
мови над запозиченнями з будь-якої мови і
будь-якого характеру. Цей принцип мудро
вписано у чимало народних прислів’їв: чужого
слухай, але свій розум май; вчися чужого
розуму, та свого не згуби; з усіма радься, а
свій розум май; на свій розум надійся, а за
135 Яворська ГМ. Там само. — С 190
136 Яворська ГМ Там само — С 191
чужий не держись. Пріоритетність свого
очевидна і життєтворча! Отож чуже берімо, але
своє вознесімо.
Запозичуючи чужомовні слова та транс-
літеруючи власні назви (імена, прізвища,
географічні назви), слід зважати, по-перше, на
своєрідність власної фонологічної системи та
дію фонетичних законів, що виражено протис-
тавленнями між г та х: гокей — хата; г та ґ:
гніт — ґніт, Геґель — Ґете, дзиґа — дзидзі,
Гааґа — у Гаадзі, Вінніпег — у Вінніпедзі; і
(рос. и, пол. і) та и (рос. ьі, пол. у): кіт —
кит, мило (іменник) — мило (прислівник) —
рос. мьіло — мило, польськ. туаЧо — тііу;
дифтонгічному в [у] у позиції після голосного
та в кінці слова: любо [у], Бернард Шов-[у].
По-друге, вивільнившись і випростав-
шись із-під російськомовного диктату, фор-
мулювати правила написання чужомовної лек-
сики поза російським чи будь-яким иншим
впливом. А для цього часом і в инших повчи-
тися треба, наприклад: чи називають поляки
або росіяни наше місто — Львів? Ні! Лише
Львув або Львов відповідно до системи своєї
мови. Те саме стосується й инших географічних
назв та ще й із історично українських земель:
Хелм (Холм), Пшемисль (Перемишль), То-
машув {Томатів-Любельський), Жешув
(Ряшів), Пряшів (Прешув), Михалівці
(Міхаловце) . З якої ж то рації, слушно
запитує Лідія Коць-Григорчук, назву сербської
столиці ми записуємо на російський кшталт
Белград, коли треба було б писати або так, як
Мусимо нарешті
домовитися, що будемо
транскрибувати, що
транслітерувати, а що
будемо перекладати.
Невже дня білоруських
та російських масних
особових імен і надалі
будемо робити винятки?
Невже із Надеждьі
Константиновньї
Крупской і далі роби-
тимемо украшкуНадію
КсхлянтинівнуКрупську,
щоб юна не впізнала
себе в її українському
мовному одязі! Чи не
краще б лишити її тим,
кимНадєжда була в себе
на батьківщині. Тобто
щоб росіяни лишалися
росіянами (Михаш,
Філіл, Єкатєріна), які
поляки лишаються
поляками, німці німцями,
а французи французами
без підшуковування
національних
еквівалентів.
Павло Чучка
З приводу підготовки
новоїредащІЇ«Украшсь-
кого правопису*//
Мовознавство. —1995. —
№ 1-С. 26.
Закревська Ярослава Узвичаєшсть і традиція в
країнському правописі //Український правопис і наукова
термінологія — С 54
101
Покликувтє на
чужинців…
просто комічне!
Правопись ладимо для
себе, а не для
чужинців Чужинці і
без того мало дбають
про наш язик і мало
знають єго,
Іван Верхратський
серби Београду або ж відповідно до духу нашої
мови — Білгород, а словацькі чи чеські
топоніми на є — Кіеісе, Козїсе як Кельце,
Кошице замість Кельні > Коиіии,і? (до речі, як
зазначає Правопис 1929 р. — с. 77).
Але попри це, за підрахунками Левка
Полюги, иншомовні запозичення складають у
нашій мові лише 6 відсотків. Тому вони аж ніяк
не визначають системи та природи української
мови , через що безконечне спотикання об
цей камінь зовсім не виправдане. Це лише одне
із правописних завдань, яке слід вирішувати у
контексті потреб української мови: «Покли-
куване на чужинців… просто комічне! Право-
пись ладимо для себе, а не для чужинців.
Чужинці і без того мало дбають про наш язик
і мало знають єго»
138 Думки з приводу появи «Українського правопису»
C-тє вид випр і доп ) — К 1990 //Записки наукового
товариства їм Т Шевченка Праці філологічної секції —
Т ССХХІУ — Львів, 1992 — С 422
139 Думки з приводу появи — С 443
140 Верхратський Іван Наша правопись — Львів, 1913
- С 21
Додав: ВІрст.
Немає коментарів:
Дописати коментар