Давньоболгаризми у сучасній українській літературній мові

Розуміння адаптування давньоболгарської писемності й мови в Київській та Московській Русі починається з констатації факту їхнього перенесення з одного мовного середовища в інше. Cучасна українська мова завдячує кількістю давньоболгарських слів контактам між давньоболгарською і давньосхіднослов’янською мовами, що розпочались у Х ст. і зміцнювались упродовж наступних століть. Саме з давньосхіднослов’янської мови бере свій початок мова української народності та українська національна мова.

Про адаптування іншомовних елементів у системі певної мови йдеться в різних дослідженнях, хоча термінологічне вживання цього слова не скрізь є постулатом. Використовують ще такі вирази, як “асиміляція”, “акультуризація”, “інтерференція”, “інтеграція”, “дифузія”, які мають у різних дослідників різний зміст або ж відбивають різні сторони одного і того ж явища чи різні етапи одного процесу. Коли йдеться про мовну адаптацію, зазвичай мається на увазі реалізація певних елементів мови, що запозичує (їх називають “моделлю”) у “репліці” мови, яка приймає. Поступове проникнення елементів живої мови давньоруських авторів і заміна давньоболгарських мовних елементів давньосхіднослов’янськими називають часто “зросійщенням” чи “русифікацією” давньоболгарської мови.

У даному дослідженні під адаптацією розуміємо зміни, які виникли в давньоболгарських словах в умовах їхнього функціонування в східнослов’янському мовному контексті.

Адаптація представлена на різних мовних рівнях. Вона виявляється в тому, що давньоболгарські лексичні одиниці, які набули поширення, рано включилися у процеси змін, які відбувалися як у давньосхіднослов’янській мові, так і в давньоукраїнській. У давньоболгарських словах також відбуваються різноманітні зміни. Так, наприклад, давньоболгаризм ОСВќЩЕНHњ у результаті давньосхіднослов’янської заміни носових ще в давньослов’янський період змінюється на ОСВЯЩЕНИЕ.

Адаптація – це процес, який торкається запозиченої лексики. Спільні історичні зміни в мові позначаються як на питомих словах, які розвиваються, зазнаючи впливу запозичень, так і на новостворених питомих словах, що мають риси, які відповідповідають рівню розвитку мови на даному етапі. Змін зазнають також і запозичені слова, які з плином часу потрапляють під вплив закономірних змін у фонетиці й морфології. У лексиці української мови можемо хронологічно виділити два етапи адаптування запозиченої давньоболгарської лексики.

Перший етап – це давньосхіднослов’янський період розвитку української мови, протягом якого відбуваються спільні для східнослов’янських мов зміни, а саме: занепад редукованих голосних у слабкій позиції та їх вокалізація у сильній. Наприклад, СЛАДОКЪ зам. СЛАДЪКЪ, ПРИШЕЛЕЦЬ зам. ПРИШЬЛЬЦЬ; ВОСКРЕШЕНИЕ зам. ВЪСКРЭШЕНHњ та ін. Сполучення редукованих голосних зі складотворним приголосним мають вигляд ДЕРЗОСТЬ зам. ДРЬЗОСТЬ, ВЕРТЕП зам. ВРЪТЪПЪ та ін.

Вимова Э як [е] відбивається на вживанні –РЕ- , -ЛЕ- між приголосними, напр., ВРЕМќ зам. ВРЭМќ, ПРЕЖЕ зам. ПРЭЖДЕ, ВЛЕЩИ зам. ВЛЭЩИ. Ця вимова виявляється в пізнішому написанні префікса ПРЭ- як ПРЕ-, наприклад, протягом XVI – XVII ст. і ХХ ст. – ПРЕМНОГИИ, ПРЕМУДРОСТЬ, ПРЕСВЯТЫИ і Премногий, Премудрiсть, Пресвятий.

Давнішу східнослов’янську зміну – деназалізацію носових голосних – починають позначати графічно. Це видно з написання -№ (y) й –А (-Я) на місці давньоболгарських носових голосних, наприклад, ПРЕМУДРИИ зам. ПРЭМ™ДРЬ, МУЧЕНИКЪ зам. М™ЧЕНHКЪ, СВЯЩЕННЪИ та ін. З плином часу це стає нормою і може вважатися першим етапом адаптування давньоболгарської лексики на давньосхіднослов’янському ґрунті.

Протягом XIV – XVII ст. у фонетиці української мови відбуваються істотні зміни, але, як свідчать писемні пам’ятки, вони рідко позначаються на письмі. Інформативно перерахуємо найважливіші фонетичні зміни, які відбулися в українській мові: у закритому складі.

Перехід Е > [I] у закритому складі.

Зміна Э > [I].

Злиття етимологічних Ы, H в [и].

Асиміляція j м’якими приголосними та їхнє подовження.

Зміна [Е] > [А] у закінченнях іменників середнього роду.

Втрата И на початку слова.

Перехід (редукція) Л – В.

Перехід (редукція) У – В.

Прогресивна асиміляція у суфіксах –ЬСКЪ > -СЬК-.

Отвердіння Р перед приголосним і в кінці слова.

>яким, наприклад, у суфіксах.

Протеза.

Метатеза.

Спрощення в групах приголосних.

Асиміляція.

Дисиміляція.

Злиття прийменників-префіксів СЪ-, ИЗ-, ВЪЗ- в один прийменник-префікс з варіантами с-, з-, зi-, iз-.

Ці зміни протягом ХVI – ХVII ст. у писемній формі послідовно не позначаються. Так, наприклад, натрапляємо на: ПРАВОСТЬ, ПОХОТЬ, ИЗХОДЪ, МОЛЕНІЕ, БЕЗВЭРІЕ, ВЭЩАНІЕ, ИЗВЭШАТИ, ИЗВОЛЕНІЕ, ВЪСХОДЪ, ВЪСПОМИНАНИЕ, ВОСПОМИНАНИЕ, ВОЗДВИЖЕНИЕ, ВЪЗБРАНИТИ, ПРЕСВЭТЛИИ, ПРЕЛЮБОДЭИ, СОШЕСТВІЕ, СОЧЕТАВАТИ, РОЖДЕСТВО, ПРАЗДНИКЪ, Н™ЖДА, С™ПОСТАТЪ, СЪЧИНќТИСќ та ін. Часто це стосується давніших змін. Цей факт є переконливим доказом сили давньоболгарського літературно-мовного впливу на українських землях до середини ХVII ст. Водночас у ССУМ II знаходимо дані про відображення в зародковій стадії деяких фонетичних змін, які відбулися в мові українського народу, зокрема:

1. Зміна префіксів ВЪЗ-/ВЪЗ-/ВОЗ-/ВОС-: ВСПОМИНАТИ, СПОМИНАТИ (і ВЪСПОМИНАТИ, ВОСПОМИНАТИ).

2. Імовірна асиміляція j у закінченні попереднього приголосного, все ще не подовженого; зміна [Е] в [А] у закінченні: СКОНЧАНЕ (і СКОНЧАНІЕ), СКАЗАНЕ (і СКАЗАНІЕ), СЛУЖЕНЕ (і СЛУЖЕНІЕ), СЛЫШАНЕ, СЛЫШАНќ (і СЛЫШАНІЕ), ГОНЭНЯ (і ГОНЕНІЕ). Ці приклади є найчисленнішими.

3. Перехід У – В: №СХОТЭТИ (і ВЪСХОТЭТИ, ВОСХОТЭТИ).

4. Зміна Э > [I]: ГРИХЪ (і ГРЭХЪ, ГРЕХЪ).

5. М’який [Ц] у суфіксі: ДЕСНИЦЯ (і ДЕСНИЦА), БАГРќНИЦќ (і БАГРЯНИЦА, БАГРќНИЦА).

6. Злиття Ы з И: ВЛАДЫКА (і ВЛАДИКА).

7. Спрощення в групах приголосних: ВЛАДЫЧСТВО, ВЛАДЫЦСТВО (і ВЛАДЫЧЕСТВО) .

Систематизовано подаємо зміни у фонетичному вигляді давньоболгарських слів, які можна побачити у ХХ ст.

А. Зміни в системі голосних

1. А замість ќ

ГРќСТH – Грясти, 

ОСВќЩЕНHњ – Освячення,

ПРЧќСТHњ – Причастя

2. У замість ™ 

ВЪСКРЬСН™ТH – Воскреснути,

П™ЧНА – Пучина, 

Р™КОПСАНHњ – Рукописання

3. О замість Ъ 

ВЪСКРЬСАТH – Воскресати, ЛЪБЬНЪ – Лобний,

ВЪЗДУХЪ – Воздух 

4. Е замість Ь 

ПРHЧЬТЬНHКЪ – Причетник, 

ПРHШЬЛЬЦЬ – Пришелець,

ВРЬТЪПЪ – Вертеп

5. I замість О 

ПОЗНАНHњ — Пiзнання, ПОДЪНЕБЕСЬНЪ — Пiднебесний

ГРЪДОСТЬ — Гордiсть, ДОБРОСТЬ — Добрiсть

6. I замість Е

ВЪСКРЬСЕНHњ — Воскресiння, ГОНњНHњ — Гонiння,

КЕСАРњВЪ — Кесарiв,

ПОГРЕБЕНHњ — Погребiння 

7. I замість Э 

ВЭНЬЧАТH — Вiнчати, ПОБЭДА — Побiда,

ГОВЭНHњ — Говiння, ВЕЛЭНHњ — Велiння,

ЗАПУСТЭНHњ — Запустiння

8. А замість Е в закінченнях іменників середнього роду. 

ТВОРњНHњ — Творiння, ПОСЪЛАНHњ — Послання 

СЛАВОСЛОВHњ — Славослов’я

9. Випадіння початкового H 

HСПОВЭДЬ – Сповiдь; HСПОВЭДАНHњ – Сповiдання 

Б. Зміни в системі приголосних

1. За ознакою”твердість – м’якість”

HСПЫТЬ – Iспит, КЛЮЧАРЬ – Ключар, СТРАЖЬ – Страж,

М™ЧЕНHЦА – Мучениця та ін.

2. За ознакою”дзвінкість – глухість”

ОТЪКРОВЕНHњ – Одкровення 

3. Подовжені м’які приголосні через асиміляцію ј – у закінченні

БЕСЪНHњ – Безсоння, БЛАГОСЛОВЕНHњ – Благословення, 

БРАТHЯ – Браття, ВЕЛЧАНHњ – Величання

4. Асиміляція

ЖРЬЧЬСКЪ – Жрецький, ВЛАДЫЧЬСТВО – Владицтво, М™ЧЕНHЧЬСКЪ – Мученицький, ПРОРОЧЬСТВО – Пророцтво

5. Дисиміляція

КРЬСТHТH – Хрестити

6. Спрощення в групах приголосних

МЬСТЬНHКЪ – Месник, ДОБЛњСТЬНЪ – Доблесний,

ПРАЗДЬНОВАТH – Празнувати

7. Зміна Л – В, У – В 

ВЬЗќТHњ – Взяття, Узяття, ВЪКУСHТH – Вкусити, Укусити, ВЪЗОРЪ – Взiр, Узiр, НЕУГАСМЪ – Невгасимий, 

ПОУЧЕНHњ – Поучення, Повчання;

ПОЛУНОЩЬ – Пiвнiч, СТЛЪПОТВОРњНHњ – Стовпотворiння

8. Метатеза

ПАКОСТЬНHКЪ – Капосник

9. Протеза

ОТЪЛ™ЧЕНHњ — Вiдлучення, ОТЪПУСТHТH — Вiдпустити, ОТЪРHН™ТH — Вiдринути

Можемо зробити висновок, що в сучасній українській мові давньоболгарські слова значно краще адаптовані, ніж у російській, зокрема там, де цього не допускає літературна норма, чи в болгарській мові, де давньоболгарське мовне багатство перебуває у своєму рідному середовищі. Слід брати до уваги адаптацію давньоболгаризмів в українській мові, оскільки відмінності в правописі і фонетичному складі цих слів можуть ускладнити визначення їхнього походження.

Література

СС – Старославянский словарь (по рукописям Х–ХI вв.). Под ред. Р. М. Цейтлин, Р. Вечерки и Э. Благовой. М., 1991.

ССУМ I – Словник староукраїнської мови ХIV – ХV вв. Т. 1 - 2. К., 1978.

ССУМ II – Словник староукраїнської мови ХVI – першої половини ХVII вв. Вип. 1– 8. Львiв, 1994 2001. 

Додав: Вірст.