Мала проза Володимира Винниченка

У малій прозі Винниченка відбились імпресіоністські віяння того часу; його по праву можна вважати предтечею українського імпресіонізму. Винниченка цікавить незримий процес духовного становлення особистості, усвідомлення нею соціальних зв'язків у суспільстві, пробудження в людях громадянського почуття відповідальності за все, що відбувається.
Винниченко знов і знов повертається до людини, заглиблюється в її дух і почуття, щоб з'ясувати, яка вона, ця людина? Який її моральний потенціал? Які уявлення має про себе та інших, про минуле і теперішнє — про історію? Чи задумується вона про майбутнє, чи відчуває відповідальність перед ним, перед дітьми і онуками?

З винятковою зосередженістю і послідовністю Винниченко від оповідання до оповідання аналізує все нові й нові аспекти проблеми людського буття. В одних оповіданнях у центрі його роздумів — світовідчуття людини «нормально» байдужої, душа якої наглухо закрита, як і для неї закриті відповідно всі враження життя («Таємність»). В других — він роздумує про вічну ілюзію «всезнайства», з якою живе і помирає людина, не здогадуючись про свою нікчемність («Момент»). У третіх — досліджує звичайний психологічний стан людини, позбавленої єдиного і так необхідного їй співбесідника, якому могла б і захотіла розповісти про найголовніше в своєму житті («Дрібниця»).

Майже кожний з винниченківських героїв шукає свою формулу щастя і повноти життєвідчуттів; чим масштабніша письменницька думка, тим більший людський матеріал охоплює вона, тим більше зв'язків і відносин вбирає в себе. Гідний продовжувач психологічної інтелектуальної прози другої половини XIX століття, Винниченко одночасно був новатором, який геніально передбачив чимало із шляхів розвитку світової літератури. Звернення до творчості Винниченка виявляють корені таких літературних явищ, як екзистенціалізм (Камю), інтелектуальний театр, «філософський реалізм»; пошуки Винниченка в галузі «неореалізму» й «універсального психологізму» знаходяться в руслі різноманітних віянь в українському й світовому театрі і кіно.

Не перериваючи зв'язку з традиціями, Винниченко вніс багато нового в інтерпретацію теми села: «...у Винниченкових творах не бачиш зовсім того улюбленого українського села, яке по трафарету можна було змальовувати в двох варіаціях: або Шевченкове радісне, захоплене і ідеалізоване «село і серце одпочине...», або грінченківське тужливе і гірке:

Убогії ниви, убогії села,

Убогий обшарпаний люд...»

В усіх оповіданнях, починаючи з першого, можемо відзначити лаконічність у відтворенні передісторії персонажів, відсутність розгорнутих деталізованих об'єктивно-нейтральних відображень соціальної дійсності. На початку твору письменник, як правило, знайомить читача з історією почуття, настроями свого героя, а також з тим, як ставляться до нього оточуючі, і аж потім повідомляє зовнішні прикмети та окремі штрихи його біографії. Так відбувається наше знайомство з Ільком Чубатим, Андрієм Голубом і Мотрею Чумарченко («Краса і сила»), Ганенком і Семенюком («Заручини»), Гликерією («Контрасти»), антрепренером Гаркуном-Задунайським з одноіменного оповідання, з героями оповідання «Голота»; Ґудзиком («Біля машини»), Сидором Івановичем («Мнімий господін») та ін.

На відміну від прозаїків 70—90-х років XIX століття Винниченко показав, що психіка людини — сумарна, що людські пориви складаються з великої кількості малих величин, різноманітних і дрібних складових мотивів. Те, що ми грубо називаємо «хвилювання», «каяття», «страх», «ненависть», «любов», «жаль», «туга» і т. д., є тільки приблизне вираження складного процесу, лише рівнодіюче багатство сил.

Відкинувши народницьку етнографічно-селянську манеру письма, Винниченко сміливо впроваджував нові мистецькі засоби, дав соціально-різноманітний типаж з своїм поглядом на нього і новим трактуванням сільської теми, зокрема процесу пролетаризації села.

В оповіданнях «Біля машини», «Голота», «На пристані», «Хто ворог?», «Раб краси» та ін. відображені не тільки бідне селянство і сільський пролетаріат, куркульство і поміщики, а й (вперше в українській літературі) революційна інтелігенція, що веде пропагандистську роботу серед бідноти і ремісників.

Якщо в творах попередників відображалися окремі моменти збіднення села, економічне розорення цілого класу, нові умови залежності й експлуатації, то в інтерпретації Винниченка даний процес виступає як колосальна загальна система соціально-економічної еволюції.

1996 р.

Гнідан Олена, Дем'янівська Людмила. Володимир Винниченко: Життя. Діяльність. Творчість.— К., 1996.— С. 93—95.

Джерело:http://www.ukrlit.vn.ua/article1/1668.html