БАЛТО-СЛОВ’ЯНСЬКА МОВНА СПІЛЬНІСТЬ

БАЛТО-СЛОВ’ЯНСЬКА МОВНА СПІЛЬНІСТЬ — гіпотетична єдність у далекому минулому слов’ян. і балт. груп мов. Ґрунтується в основному на великій подібності у їхній лексиці. Балто-слов’ян. мовна єдність чи прамова — одна з класич. проблем індоєвроп. мовознавства.

Істор. розвиток балто-слов’ян. мовних взаємин характеризують чотири стани: 1) спільність; 2) паралельність — з різними ступенями близькості: від найближчої (І) через напівсередню (II), середню (III) до найдальшої (IV); 3) розходження; 4) зближення. Відповідно до цього гол. теорії про балто-слов’ян. відносини від індоєвропейських до вже істор. часів можна подати за допомогою таких формул — А. Шлейхер: 1-3; А. Мейє: 2(III) — 2(III) (тобто без змін); Я. Розвадовський: 1 — 3 — 4 — 2(III); Я. Ендзелін: 2(IV)-4-2(III)—3; В’яч. Вс. Іванов і В. Топоров: 2(1) — 3. Найбільш принциповим є тут розрізнення спільності та паралельності незалежного виникнення подібних явищ в обох групах. Період особливої близькості балт. і слов’ян. мов датується орієнтовно серединою 1 тис. до н. е. Саме на цей період вказує факт спільних назв хронологічно пізніше освоєних металів (заліза, але не міді та бронзи) та культурних рослин (жита і вівса, але не пшениці та ячменю).

Спільність балт. і слов’ян, мов поширюється на всі мовні структури. Більш архаїчні своєю будовою балт. мови надають у розпорядження дослідника істор.-лінгв. перспективу для вивчення слов’янських, що нерідко зберігають лише релікти тих явищ, які в балт. мовах представлені цілими системами. Структурна похідність багатьох слов’ян. форм (по відношенню до балтійських) навіть викликала поширену в ост. роки гіпотезу про походження слов’ян. мов з периферійного західнобалт. діалекту. В Україні основоположниками дослідження Б.-с. м. с. стали О. Потебня, Я. Ендзелін, Л. Булаховський.

Джерело:http://litopys.org.ua/ukrmova/um04.htm