Левко Іванович Боровиковський народився 22 лютого 1808 року в с. Милюшках, Хорольського повіту на полтавщині, в родині дрібного поміщика. Дід поета, миргородець Лука Боровик, походив із старовинного козацького роду. Він добре малював і грав на гуслях. Свій хист передав дітям. Відомим портретистом був його син В. Л. Боровиковский, у якого деякий час вчився живопису молодший брат - батько поета. Левко Іванович із своїми синами також захоплювався малюванням. Усе це дало підставу селянам по-вуличному називати Боровиковських Маляренками, а куток, де вони мешкали, - Маляренківщиною.
Читати й писати він навчився дома. повітове училище в м. Хоролі (1818 - 1822), Полтавська гімназія (1822 - 1826) - такі наступні етапи його навчання (серед викладачів був учитель російської словесності І. Г. Бутков). 1826 року Л. Боровиковський вступив до Харківського університу, етико-філологічний відділ філософського факультету.
Особливий вплив на юнака справив український поет П. Гулак-Артемовський, який викладав тут російську історію, польську мову і статистику, керував студентським літературним гуртком.
Старший брат поет зазначив у своїх спогадах, що в університеті тоді панували "холодна байдужість і мертвотний формалізм", як убивали творчу думку молоді. Так, коли в "Вестнике Европы" з'явилась перекладена Боровиковським балада А. Міцкевича "Фарис" із схвальним відгуком, то автор перекладу мав неприємності від інспектора, оскільки без його відома студенти не мали права друкувати свої твори.
У студентські роки з'являються перші оригінальні твори поета: в 1828 р. "Вестник Европы" надрукував його поему-билину "Пир Владимира Великого" і баладу "Молодиця", які були написані у виразно романтичному стилі.
Після закінчення університету в 1830 р. "со степенью кандидата за отличие" Л. Боровиковський викладає викладає в Курській гімназії історію, а згодом - латинську мову. Пізніше його було переведено в Новочеркаську гімназію, а потім - у Полтавську та місцевий Інститут благородних панночок.
Серед його учнів був кириломефодійовець І Посяда і майбутній байкар Л. Глібов.
Це був період найпліднішої творчої праці Л. Боровиковського. Крім романтичних поезій, з-під його пера виходить багато байок, він працює над укладанням словника української мови, записує зразки народної творчості.
За своє творче життя поет написав понад 250 байок, 24 балади і думи, в основу яких покладені народні перекази, повір'я; переклав російською мовою низку творів А. Міцкевича, підготував до друку 15- українських народних пісень і 1200 прислів'їв та приказок. Він записував народні перекази, повір'я, забобони, а також способи простонародного лікування різних хвороб тощо.
1852 року в Києві було видано збірку Л. Боровиковського "Байки і прибаютки". Пізніше окремі його твори зрідка друкувались у різних виданнях.
Відомостей про останні роки життя Л. Боровиковського майже немає. Помер поет 26 грудня 1889 р., поховано його в рідних Милюшках.
Джерело:http://www.ukrlit.vn.ua
Немає коментарів:
Дописати коментар