Українське словництво* розпочалося ще за глибокої давнини й завжди мало практичний характер. Початки т. зв. Азбуковників відомі в нашій літературі ще з XIII віку — це були вияснення головно імен Біблії, уложені в поазбучному порядкові, звідки й назва Азбуковник.**
Крім Азбуковників, в давнину відомі були ще т. зв. Алфавіти, що своїм змістом звичайно однакові з Азбуковниками, — вони давали "толкованіє иностранныхъ рЂчей, иже обрЂтаются во Святыхъ Книгахъ непереложены на русскій языкъ". Правдивіше — це були енциклопедії різного знання свого часу, в яких даються вияснення чужих слів, а також вияснення історичні, географічні, зоологічні, граматичні й ін. До деяких московських Алфавітів було внесене пояснення українських слів за Словником Лавріна Зизанія 1596 р.***
* Про розвій українського словництва див. праці: Борис Грінченко. Огляд української лексикографії, Львів, 1905 р., "Зап. НТШ", т. 66. Іван Огіенко. Огляд українського язикознавства // "Зап. НТШ", 1907-1908 рр., т. 79-80.
** Лавровський в "Учен. Зап. 2 отд. Академії Наук" (т. VII, в. 2) дав "Толкованіє неудобъ познаваемымъ річамъ" XIII віку. Сахаров у своїх "Сказаніях" (т. II) дав Азбуковника 1431 року. *** Див. мою працю "Український словник в Алфавиті XVIІ-го ст., 1950 р.
Українські книжки так сильно були поширені по Московії в XVI-XVIІ віках, що стали потрібні й словники до них, і в цих Алфавітах українські слова попали в число "иностранныхъ рЂчей". Це був перший українсько-російський словник.
Коли в половині XVI віку мови церковна й літературна розірвалися й завмерла (але не вмерла) сама ідея, що літературною мовою мусить бути мова церковна, то знання церковної мови почало потроху маліти, а це й викликало в нас відповідне словництво. Так, року 1596-го появився "Лексись сирЂчъ реченія, въкратьцЂ събранны, и из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолкованы" Лавріна Зизанія — це невеликий словничок на 34 листочки, в якому церковнослов’янські слова були пояснені живою українською мовою.*
* Цього Зизанієвого Лексиса передрукував (з багатьма помилками) М. Возняк у 102 томі "Записок НТШ" 1911 р. Фотографічне видання з цього недокладного видання зробив 1946 р. Я. Рудницький.
Року 1627-го в Києві вийшов "Лексиконъ словено-росскій и йменъ толкованіє" відомого києво-печерського архітипографа Памви Бepинди († 1632). Це вже поважний словник на 475 шпальт, але з тим самим завданням: пояснення простою українською мовою церковнослов’янських слів та різних власних імен. У передмові до словника Беринда розповідає про великі перешкоди, які він мав у своїй праці від впливових осіб, що були проти вживання простої мови. Бериндин словник мав поважне практичне значення по всіх православних землях і року 1653-го вийшов у Кутейні другим виданням, а в Румунії був перекладений на румунську мову.
Але все це були словники, що пояснювали церковнослов’янські слова. Нарешті, в другій половині XVII віку складений був і словник простої української мови, в якому слова пояснювались церковнослов’янською мовою; це була "Синоніма славеноросская". Рукопис Києво-Печерської лаври, на 185 аркушів, твір якогось її вченого монаха. На жаль, словник цей виданий свого часу не був.*
Коли розпочалося з "Енеїдою" 1798 року їв. Котляревського нове українське письменство, розпочалися й окремі українсько-російські словники, звичайно при якихсь українських творах, на кінці їх, де давалися пояснення українських слів. Такі словники йдуть аж до кінця XIX віку. Це, власне, була тільки початкова праця біля того словникового матеріялу, який наступні працівники звичайно завжди пильно використовували. Але це були словники короткі, пристосовані до даної книжки. Ця доба збирання словникового матеріялу закінчилася невеликим самостійним словником: "Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія", Москва, 1823 року, Івана Войцеховича, в якому на 42 с. подано вияснення понад тисячі слів.
По цьому розпочинається доба складання вже окремих самостійних словників, в яких наші слова пояснювано російською мовою. Це були словники: А. Афанасьевъ-Чужбинскій. Словарь малорусскаго нарЂчія, СПб., 1855 р., тільки А—З; Н. Закревскій. Словарь малороссійськихъ идіомовъ, Москва, 1861 р., понад 11000 слів; К. В. Шейковcкій. Опытъ южно-русскаго словаря, Київ, 1861 р., тільки А—Б, 1087 слів, а року 1878-го оригінал словника згорів; року 1884-1886 вийшов з нього том V-й Т—Ю;** Ф. Піcкунов.
* Його видав П. І. Житецький в "Кіев. Старині", 1888 р., кн. 8. Уривок з цього Словника даю в своїй праці "Українська культура", 1918 р., с. 53.
** Див.: Тарас Слабченко. До історії українського словника К. Шейковського // "Зап. ВУАН", 1927 р., т. XV.
Словниця української або Югової-Руської мови, Одеса, 138 с., видання 2-ге 1882 року, словник маловартий; М. Левченко. Опытъ русско-украинскаго словаря, Київ, 1874 р., 188 с.
По 20-річній перерві в нас знову появилися два словники, але вже добре оброблені: М. Уманець (М. Комар) і А. Спілка (цебто, Адеська Спілка). Словарь російсько-український, 1893-1898, чотири томи, Одеса—Львів, на українські слова дано багато цитат із джерел. Видавництво "Українське Слово" перевидало його 1924 року в Берліні в одному томі. Є. Тимченко. Русско-малороссійскій словарь, 1897-1899, Київ, праця поважна, бо складена видатним мовознавцем.
За того часу появилися словники і в Галичині, в більшості як матеріял, наприклад, праці Ів. Верхратського. Зазначу ще: О. Партицький. Немецко-руский словарь черезъ О. Партицкого, Львів, 1867 р., 2 томи, 804 с. Євгений Желеxовский і Софрон Недільский. Малоруско-німецкий словар, Львів, два томи, 1882-1886 р., 1117 с. Омелян Попович. Руско-німецкий словар, 1904 р., Чернівці, 318 с. Як бачимо, в Галичині та на Буковині в українських словниках уживано мови німецької, як у нас російської.
Біля складання поважного українського словника заходився був іще року 1861-го П. Куліш, але не маючи на це потрібного часу, працю покинув, а зібраний матеріял передав 1864 року до Києва, де круг осіб, з П. І. Житецьким на чолі, заходився збирати матеріял для великого словника. І справді, десятки видатних осіб достачали матеріял, і в кінці 80-х років словник був готовий. А що це була праця комісійна, а не одноособова, з неї нічого не вийшло, бо кілька раз міняли саму методу праці. Вкінці весь зібраний матеріял посіла редакція "Київської Старини", а редактором словника став В. П. Науменко. Та незабаром виявилося, що Науменко, зайнятий працею в "Київській Старині", не може провадити словника, а тому редактором став Є. K. Tимченко. Цей останній редактор закінчив працю року 1897-го, давши до словника 49000 слів, і словник мав піти до друку, як додаток до журналу "Кіевская Старина".*
* Про міру праці Є. Тимченка див. в його дискусії з М. Грінченковою в "Зап ВУАН", 1923 р., т. II-III.
Але цього не сталося, бо порішили відіслати словника до Російської Академії наук на премію М. Костомарова.
А вкінці виявилося, що треба ще раз переробляти словника, і 14.II.1902 р. усі матеріяли були передані на нову редакцію Борису Грінченкові. Комісія подиктувала йому засади, на яких мусить бути зложений словник: 1. В нього входить тільки той матеріял, що має оправдання з народної мови, і 2. З письменників брати праці тільки по 1870 рік. І Б. Грінченко закінчив словника, довівши його до 68000 слів і позазначувавши джерела всіх цитат, ужитих при словах.
І нарешті, року 1909 словник таки побачив світ, це — "Словарь української мови, зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко", Київ, чотири томи: 494, 573, 506, 563 с. Словник цей складався 46 літ (1861-1907), і мав у нас великий вплив на усталення літературної мови й літературного правопису (апостроф, звичайно, є в словнику скрізь, де треба). Це в нас класичний зразок комісійної громадської праці, що звичайно тягнеться без кінця. Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, чому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо. Видавництво "Українське Слово" перевидало цього Словника в Берліні року 1924 в двох томах.
Революція 1917 року застала нас без належних популярних словників, але незабаром появилося їх аж три (головніші). Це були: П. Tepпило. Словник російсько-український, Київ, 302 с., вид. 5-те. В. Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918 р., 542 c. C. Іваницький і Ф. Шумлянський. Російсько-український словник, два томи, 266-250 с., Вінниця, 1918 р. Словники ці могли задовольнити тільки перші потреби нашої інтелігенції, але не робітників пера.
При Українській Академії наук у Києві, зараз по її відкритті року 1918-го, повстала "Комісія для складання словника української живої мови" (друга Комісія була для наукової мови — для термінологічних словників). При цій Комісії працювали десятки осіб, які зібрали величезний матеріял, щось біля 2 мільйонів карток. На чолі Комісії стояв акад. А. Є. Кримський. Незабаром приступили до друку п’ятитомового словника великого розміру: "Російсько-український словник". Редакторами були: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, M. M. Грінченкова (Марія Загірня), М. Калинович, А. Ніковський, В. Ярошенко й ін., головні редактори А. Кримський та С. Єфремов.*
* Див.: В. Ганцов. Комісія для складання словника української живої мови // "Зап. ВУАН", 1924 р., т. IV, с. 302-308.
Словник став появлятися випусками з 1924 року. Це в нас епохальна культурна наукова праця, що дала величезний матеріял, науково оброблений, і то матеріял нашої літературної мови. Словника цього Академія не закінчила, випустила 6 випусків, А—С, — совєтська влада заборонила його за "буржуазно-націоналістичні тенденції" (!), цебто за правдиве віддання всієї української мови (див. вище).
Чергове завдання Академії наук випустити два дальші словники, надзвичайно потрібні: 1. Словник української мови, в якому пояснення були б дані українською ж мовою, і 2. Словник українських говорів, де був би даний матеріял головно з поза літературної мови, з наших говірок і східних, і західних.
Як я вище зазначив, словник Б. Грінченка не звернув належної уваги на словника нової літературної мови, навпаки, — свідомо обмежив його 1870-м роком. Взагалі старші словники боялися новотворів і для кожного слова конче шукали опертя в мові народній. Ця метода тепер відпала, новотворів літературна мова не боїться, і тому року 1926-го С. Єфремов і А. Ніковський перевидали Грінченкового словника, вже в п’яти томах, добавивши до нього силу свіжого матеріялу (новий матеріял зазначено в ньому зірочкою).
Але словник Академії наук дуже великий, до вжитку заборонений, тому повстала потреба його зменшити на один том. 1 року 1937-го співробітники Інституту мовознавства (Ст. Василевський та Єв. Рудницький, а також В. Бабак, І. Губаржевський, О. Ізюмов, Н. Каганович, І. Кириченко, С. Пригожий, Л. Рак та інші, редактори: Ст. Василевський і П. Мустяца) видали нову працю: "Російсько-український словник", 890 с.
Останній великий словник — це "Російсько-український словник", головний редактор М. Я. Калинович, укладали ще Л. А. Булаховський та M. T. Рильський, усі члени Української Академії наук. У Словнику 80000 слів, 800 тришпальтових сторінок. Видало "Державне Видавництво іншомовних і національних словників", Москва, 1948 р. Про нього див. вище.
Про складання термінологічних словників я розповідаю далі в розділі XX, а самі ці словники див. у розділі XXIII.
Наукові мовознавці віддавна вже відчувають велику потребу мати повного історичного словника української мови, бо ті словники, що в нас є, незадовільні на теперішній час. Це будуть: Й. Горбачевскій. Словарь древняго актоваго языка СЂверо-Западнаго края и Царства Польскаго, 1874 р. И. Hоcовичъ. Алфавитный указатель старинныхъ словъ, извлеченныхъ изъ актовъ, относящихся къ исторіи Западной Росіи. В. Я. Ломиковскій. Словарь малоруской старины, 1808 р., див. "Кіев. Стар.", 1894 р. Ці словники не задовольняли потребам часу, й доводилося користати великим і дуже цінним словником російським: И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка, видавала Російська Академія наук випусками з 1890 р.
Але Академія наук заповнила й цю дошкульну прогалину: року 1930-1933 вийшов перший том: Історичний Словник українського язика, 947 с., за редакцією Є. Тимченка, що використав для цього 365 пам’яток. Про цього словника пишу окремо далі в розділі XXI.
Так розвивалося українське словництво за три останні віки.
ДЖЕРЕЛО::litopys.org.ua/ohukr/ohu21.htm
Крім Азбуковників, в давнину відомі були ще т. зв. Алфавіти, що своїм змістом звичайно однакові з Азбуковниками, — вони давали "толкованіє иностранныхъ рЂчей, иже обрЂтаются во Святыхъ Книгахъ непереложены на русскій языкъ". Правдивіше — це були енциклопедії різного знання свого часу, в яких даються вияснення чужих слів, а також вияснення історичні, географічні, зоологічні, граматичні й ін. До деяких московських Алфавітів було внесене пояснення українських слів за Словником Лавріна Зизанія 1596 р.***
* Про розвій українського словництва див. праці: Борис Грінченко. Огляд української лексикографії, Львів, 1905 р., "Зап. НТШ", т. 66. Іван Огіенко. Огляд українського язикознавства // "Зап. НТШ", 1907-1908 рр., т. 79-80.
** Лавровський в "Учен. Зап. 2 отд. Академії Наук" (т. VII, в. 2) дав "Толкованіє неудобъ познаваемымъ річамъ" XIII віку. Сахаров у своїх "Сказаніях" (т. II) дав Азбуковника 1431 року. *** Див. мою працю "Український словник в Алфавиті XVIІ-го ст., 1950 р.
Українські книжки так сильно були поширені по Московії в XVI-XVIІ віках, що стали потрібні й словники до них, і в цих Алфавітах українські слова попали в число "иностранныхъ рЂчей". Це був перший українсько-російський словник.
Коли в половині XVI віку мови церковна й літературна розірвалися й завмерла (але не вмерла) сама ідея, що літературною мовою мусить бути мова церковна, то знання церковної мови почало потроху маліти, а це й викликало в нас відповідне словництво. Так, року 1596-го появився "Лексись сирЂчъ реченія, въкратьцЂ събранны, и из словенскаго языка на простый рускій діялектъ истолкованы" Лавріна Зизанія — це невеликий словничок на 34 листочки, в якому церковнослов’янські слова були пояснені живою українською мовою.*
* Цього Зизанієвого Лексиса передрукував (з багатьма помилками) М. Возняк у 102 томі "Записок НТШ" 1911 р. Фотографічне видання з цього недокладного видання зробив 1946 р. Я. Рудницький.
Року 1627-го в Києві вийшов "Лексиконъ словено-росскій и йменъ толкованіє" відомого києво-печерського архітипографа Памви Бepинди († 1632). Це вже поважний словник на 475 шпальт, але з тим самим завданням: пояснення простою українською мовою церковнослов’янських слів та різних власних імен. У передмові до словника Беринда розповідає про великі перешкоди, які він мав у своїй праці від впливових осіб, що були проти вживання простої мови. Бериндин словник мав поважне практичне значення по всіх православних землях і року 1653-го вийшов у Кутейні другим виданням, а в Румунії був перекладений на румунську мову.
Але все це були словники, що пояснювали церковнослов’янські слова. Нарешті, в другій половині XVII віку складений був і словник простої української мови, в якому слова пояснювались церковнослов’янською мовою; це була "Синоніма славеноросская". Рукопис Києво-Печерської лаври, на 185 аркушів, твір якогось її вченого монаха. На жаль, словник цей виданий свого часу не був.*
Коли розпочалося з "Енеїдою" 1798 року їв. Котляревського нове українське письменство, розпочалися й окремі українсько-російські словники, звичайно при якихсь українських творах, на кінці їх, де давалися пояснення українських слів. Такі словники йдуть аж до кінця XIX віку. Це, власне, була тільки початкова праця біля того словникового матеріялу, який наступні працівники звичайно завжди пильно використовували. Але це були словники короткі, пристосовані до даної книжки. Ця доба збирання словникового матеріялу закінчилася невеликим самостійним словником: "Собраніе словъ малороссійскаго нарЂчія", Москва, 1823 року, Івана Войцеховича, в якому на 42 с. подано вияснення понад тисячі слів.
По цьому розпочинається доба складання вже окремих самостійних словників, в яких наші слова пояснювано російською мовою. Це були словники: А. Афанасьевъ-Чужбинскій. Словарь малорусскаго нарЂчія, СПб., 1855 р., тільки А—З; Н. Закревскій. Словарь малороссійськихъ идіомовъ, Москва, 1861 р., понад 11000 слів; К. В. Шейковcкій. Опытъ южно-русскаго словаря, Київ, 1861 р., тільки А—Б, 1087 слів, а року 1878-го оригінал словника згорів; року 1884-1886 вийшов з нього том V-й Т—Ю;** Ф. Піcкунов.
* Його видав П. І. Житецький в "Кіев. Старині", 1888 р., кн. 8. Уривок з цього Словника даю в своїй праці "Українська культура", 1918 р., с. 53.
** Див.: Тарас Слабченко. До історії українського словника К. Шейковського // "Зап. ВУАН", 1927 р., т. XV.
Словниця української або Югової-Руської мови, Одеса, 138 с., видання 2-ге 1882 року, словник маловартий; М. Левченко. Опытъ русско-украинскаго словаря, Київ, 1874 р., 188 с.
По 20-річній перерві в нас знову появилися два словники, але вже добре оброблені: М. Уманець (М. Комар) і А. Спілка (цебто, Адеська Спілка). Словарь російсько-український, 1893-1898, чотири томи, Одеса—Львів, на українські слова дано багато цитат із джерел. Видавництво "Українське Слово" перевидало його 1924 року в Берліні в одному томі. Є. Тимченко. Русско-малороссійскій словарь, 1897-1899, Київ, праця поважна, бо складена видатним мовознавцем.
За того часу появилися словники і в Галичині, в більшості як матеріял, наприклад, праці Ів. Верхратського. Зазначу ще: О. Партицький. Немецко-руский словарь черезъ О. Партицкого, Львів, 1867 р., 2 томи, 804 с. Євгений Желеxовский і Софрон Недільский. Малоруско-німецкий словар, Львів, два томи, 1882-1886 р., 1117 с. Омелян Попович. Руско-німецкий словар, 1904 р., Чернівці, 318 с. Як бачимо, в Галичині та на Буковині в українських словниках уживано мови німецької, як у нас російської.
Біля складання поважного українського словника заходився був іще року 1861-го П. Куліш, але не маючи на це потрібного часу, працю покинув, а зібраний матеріял передав 1864 року до Києва, де круг осіб, з П. І. Житецьким на чолі, заходився збирати матеріял для великого словника. І справді, десятки видатних осіб достачали матеріял, і в кінці 80-х років словник був готовий. А що це була праця комісійна, а не одноособова, з неї нічого не вийшло, бо кілька раз міняли саму методу праці. Вкінці весь зібраний матеріял посіла редакція "Київської Старини", а редактором словника став В. П. Науменко. Та незабаром виявилося, що Науменко, зайнятий працею в "Київській Старині", не може провадити словника, а тому редактором став Є. K. Tимченко. Цей останній редактор закінчив працю року 1897-го, давши до словника 49000 слів, і словник мав піти до друку, як додаток до журналу "Кіевская Старина".*
* Про міру праці Є. Тимченка див. в його дискусії з М. Грінченковою в "Зап ВУАН", 1923 р., т. II-III.
Але цього не сталося, бо порішили відіслати словника до Російської Академії наук на премію М. Костомарова.
А вкінці виявилося, що треба ще раз переробляти словника, і 14.II.1902 р. усі матеріяли були передані на нову редакцію Борису Грінченкові. Комісія подиктувала йому засади, на яких мусить бути зложений словник: 1. В нього входить тільки той матеріял, що має оправдання з народної мови, і 2. З письменників брати праці тільки по 1870 рік. І Б. Грінченко закінчив словника, довівши його до 68000 слів і позазначувавши джерела всіх цитат, ужитих при словах.
І нарешті, року 1909 словник таки побачив світ, це — "Словарь української мови, зібрала редакція журналу "Кіевская Старина", упорядкував з додатком власного матеріялу Борис Грінченко", Київ, чотири томи: 494, 573, 506, 563 с. Словник цей складався 46 літ (1861-1907), і мав у нас великий вплив на усталення літературної мови й літературного правопису (апостроф, звичайно, є в словнику скрізь, де треба). Це в нас класичний зразок комісійної громадської праці, що звичайно тягнеться без кінця. Найважливіша недостача цього словника на теперішній час — він не чітко відділив слова говіркові від слів літературних, і взагалі на літературну мову не звернув належної уваги, чому до словника внесено багато говіркових слів, яких у мові літературній не вживаємо. Видавництво "Українське Слово" перевидало цього Словника в Берліні року 1924 в двох томах.
Революція 1917 року застала нас без належних популярних словників, але незабаром появилося їх аж три (головніші). Це були: П. Tepпило. Словник російсько-український, Київ, 302 с., вид. 5-те. В. Дубровський. Словник московсько-український, Київ, 1918 р., 542 c. C. Іваницький і Ф. Шумлянський. Російсько-український словник, два томи, 266-250 с., Вінниця, 1918 р. Словники ці могли задовольнити тільки перші потреби нашої інтелігенції, але не робітників пера.
При Українській Академії наук у Києві, зараз по її відкритті року 1918-го, повстала "Комісія для складання словника української живої мови" (друга Комісія була для наукової мови — для термінологічних словників). При цій Комісії працювали десятки осіб, які зібрали величезний матеріял, щось біля 2 мільйонів карток. На чолі Комісії стояв акад. А. Є. Кримський. Незабаром приступили до друку п’ятитомового словника великого розміру: "Російсько-український словник". Редакторами були: В. М. Ганцов, Г. К. Голоскевич, M. M. Грінченкова (Марія Загірня), М. Калинович, А. Ніковський, В. Ярошенко й ін., головні редактори А. Кримський та С. Єфремов.*
* Див.: В. Ганцов. Комісія для складання словника української живої мови // "Зап. ВУАН", 1924 р., т. IV, с. 302-308.
Словник став появлятися випусками з 1924 року. Це в нас епохальна культурна наукова праця, що дала величезний матеріял, науково оброблений, і то матеріял нашої літературної мови. Словника цього Академія не закінчила, випустила 6 випусків, А—С, — совєтська влада заборонила його за "буржуазно-націоналістичні тенденції" (!), цебто за правдиве віддання всієї української мови (див. вище).
Чергове завдання Академії наук випустити два дальші словники, надзвичайно потрібні: 1. Словник української мови, в якому пояснення були б дані українською ж мовою, і 2. Словник українських говорів, де був би даний матеріял головно з поза літературної мови, з наших говірок і східних, і західних.
Як я вище зазначив, словник Б. Грінченка не звернув належної уваги на словника нової літературної мови, навпаки, — свідомо обмежив його 1870-м роком. Взагалі старші словники боялися новотворів і для кожного слова конче шукали опертя в мові народній. Ця метода тепер відпала, новотворів літературна мова не боїться, і тому року 1926-го С. Єфремов і А. Ніковський перевидали Грінченкового словника, вже в п’яти томах, добавивши до нього силу свіжого матеріялу (новий матеріял зазначено в ньому зірочкою).
Але словник Академії наук дуже великий, до вжитку заборонений, тому повстала потреба його зменшити на один том. 1 року 1937-го співробітники Інституту мовознавства (Ст. Василевський та Єв. Рудницький, а також В. Бабак, І. Губаржевський, О. Ізюмов, Н. Каганович, І. Кириченко, С. Пригожий, Л. Рак та інші, редактори: Ст. Василевський і П. Мустяца) видали нову працю: "Російсько-український словник", 890 с.
Останній великий словник — це "Російсько-український словник", головний редактор М. Я. Калинович, укладали ще Л. А. Булаховський та M. T. Рильський, усі члени Української Академії наук. У Словнику 80000 слів, 800 тришпальтових сторінок. Видало "Державне Видавництво іншомовних і національних словників", Москва, 1948 р. Про нього див. вище.
Про складання термінологічних словників я розповідаю далі в розділі XX, а самі ці словники див. у розділі XXIII.
Наукові мовознавці віддавна вже відчувають велику потребу мати повного історичного словника української мови, бо ті словники, що в нас є, незадовільні на теперішній час. Це будуть: Й. Горбачевскій. Словарь древняго актоваго языка СЂверо-Западнаго края и Царства Польскаго, 1874 р. И. Hоcовичъ. Алфавитный указатель старинныхъ словъ, извлеченныхъ изъ актовъ, относящихся къ исторіи Западной Росіи. В. Я. Ломиковскій. Словарь малоруской старины, 1808 р., див. "Кіев. Стар.", 1894 р. Ці словники не задовольняли потребам часу, й доводилося користати великим і дуже цінним словником російським: И. И. Срезневскій. Матеріалы для словаря древнерусскаго языка, видавала Російська Академія наук випусками з 1890 р.
Але Академія наук заповнила й цю дошкульну прогалину: року 1930-1933 вийшов перший том: Історичний Словник українського язика, 947 с., за редакцією Є. Тимченка, що використав для цього 365 пам’яток. Про цього словника пишу окремо далі в розділі XXI.
Так розвивалося українське словництво за три останні віки.
Немає коментарів:
Дописати коментар