Інтерлінгві́стика — науково-практична наукова дисципліна, що займається питаннями створення і функціонування різних засобів міжнародного спілкування, від допоміжних мов (ідо, есперанто, волапюк, інтерлінгва) до математичних «мов»-посередників, допоміжних інформаційних кодів комп'ютерів, машинного перекладу і т.д.Ще в XVII-XVIII ст. створювалися штучні «філософські» міжнародні мови, покликані замінити собою латину як засіб (в середні віки) міжнародного наукового спілкування. Пізніше штучні мови стали враховувати національні фонди лексики і фразеології (найвідоміша з таких мов — есперанто). У комп'ютерній інформатиці ІЛ. використовується як абстрактна теорія мови для побудови систем і кодів письмово-символічного запису різномовної інформації.
1 Коротко про історію інтерлінгвістики
2 Хронологія висування концепцій, ескізів та проектів модельних мов
2.1 Античні проекти штучних мов
2.2 Середньовічні лінгвопроекти (до 17-го століття)
2.3 Віхи інтерлінгвістічної думки 17-18 століть
3 Видатні інтерлінгвісти та їхні праці
3.1 Сучасні інтерлінгвісти (їх погляди та роботи)
4 Примітки
5 Посилання
6 Література
Коротко про історію інтерлінгвістики
Термін інтерлінгвістіка з'явився в 1911 р. і був визначений його автором, бельгійським вченим Ж. Мейсмансом, як наука про «природні закони формування спільних допоміжних мов», під якими він мав на увазі будь-які мови, здатні виступати в ролі посередників міжмовного і навіть міждіалектного спілкування, тобто як природні, так і штучні мови. На думку Мейсманса, закони формування природних міжнародних мов могли бути перенесені і на штучні мови-посередники.
Ширше розумів завдання інтерлінгвістики О. Есперсен, завдяки якому цей термін і увійшов до лінгвістичного вжитку. За Есперсеном інтерлінгвістіка являє собою «галузь мовознавства, яка досліджує структуру та основні поняття всіх мов, маючи на меті встановлення норм для міжмов». Таке визначення передбачає зіставне вивчення природних мов і створення свого роду універсальної граматики, яка повинна слугувати теоретичною основою для побудови штучної мови, а також для оцінки різних запропонованих проектів. У цьому інтерлінгвістіка фактично зближалася з типологією.
Згодом інтерлінгвістіка концентрується на вивченні міжнародних штучних мов як одного із засобів подолання мовного бар'єру. У зв'язку з цим виявляється тенденція осмислити інтерлінгвістіку як розділ мовознавства, що вивчає міжнародні мови в контексті загальної теорії міжмовного спілкування. Для цього періоду характерні твердження, згідно з якими до предмету інтерлінгвістики відносяться дослідження процесів взаємодії національних мов в сучасну епоху і виникнення «інтернаціоналізмів», розробка штучних мов різного роду і прогнозування їх структури, аналіз досвіду їх функціонування та визначення їх функціональних можливостей по відношенню до природних мов. Таке визначення дається і у Великому енциклопедчному словнику (Мовознавство. Великий енциклопедичний словник / Гол. ред. В. Н. Ярцева. — М.: Велика російська енциклопедія, 1998.).
Хронологія висування концепцій, ескізів та проектів модельних мов
До 19 століття пропонувалися до розгляду, в основному, апріорні, відірвані від життя мовні проекти. З апостеріорних лінгвомоделей найчастіше пропонувалися проекти модифікованої латині. Також великим явищем був проект Всеслов'янської мови Юрія Крижанича (1661 р.), що поклав початок панслов'янським проектам і панглотиці взагалі.
Античні проекти штучних мов
Проект штучної мови Алексарха (4-3 століття до н. е.)
Середньовічні лінгвопроекти (до 17-го століття)
Арабський шейх Мохіеддін (? Рік)
Раймонд Луллія (1235—1315 роки): таблиця універсальних принципів і класифікація ідей
Віхи інтерлінгвістічної думки 17-18 століть
Про всесвітню мову мало хто мріяв в старовину (в основному, це були проекти реформованої латині, потім народився напрямок Всеслов'янської мови). Більшість міркували інакше: якщо б усі предмети і поняття вдалося визначати не словами, а єдиними і всім зрозумілими письмовими знаками, то відпала б необхідність у вивченні мов, поступившись місцем лише поширенню цих письмових знаків, іншими словами — засвоєнню всесвітньої писемності. А така всесвітня письмова мова була винайдена кілька тисячоліть тому і проіснувала до 19 століття — це давньокитайська письмова мова.
Алекс Топ, 1603: проект загальної мови (у книзі «Оливковий лист»)
Герман Гуго, 1616 р.: порівняння алфавітних й ідеографічних систем спілкування (книга «De prima scribendi»)
Декарт, 1629 р.:
Лейбніц,
Д'аламбер,
З розробкою ідеї всесвітньої писемності виступив першим англійський лінгвіст Джордж Дальгарно, який опублікував у 1661 році книгу під назвою «Ars signorum, vulgo character universalis et lingua philosophica» (у перекладі з латини — «Мистецтво позначень, загальнозрозумілою універсальні характери і філософський мова»). Термін «lingua philosophica» був потім замінений відомішим нині — «пазиграфія» (pasigraphia).
Наступна спроба створення світового письма була зроблена в 1668 році честерським єпископом Вілкінсом, але настільки ж невдала
Крижанич, 1? 61 р.: проект Всеслов'янського мови «Ruski Jezik»
Після столітньої перерви в проектуванні пазиграфій (після системи Уїлкінса) угорський граматик Дьордь Кальмар викликав справжню лавину систем всесвітньої писемності.
Видатні інтерлінгвісти та їхні праці
Сучасні інтерлінгвісти (їх погляди та роботи)
Бокарьов Є.А.
Є.А. Бокарьов почав вивчати есперанто з 14 років. Підготовка до VI Міжнародного фестивалю молоді та студентів (1957 р., Москва) стала серйозним стимулом для розвитку есперантського руху, так як були заплановані зустрічі есперантистів різних країн. Підготовчу роботу до цих зустрічей очолив доктор філологічних наук, професор Є. А. Бокарьов. Розвивалися міжнародні контакти радянських есперантистів.Це привело до організації при Спілці радянських товариств дружби і культурних зв'язків з народами зарубіжних країн (СРТД) Комісії з міжнародних зв'язків радянських есперантистів (1962 р.). Першим головою комісії був Є. А. Бокарьов, який очолював її до кінця своїх днів. Відроджуючи і розвиваючи міжнародні контакти радянських есперантистів, Є. А. Бокарьов неодноразово виїжджав за кордон як представник есперанто-комісії СРТД. Так, у 1963 р. він керував роботою радянської делегації на 48-му Міжнародному конгресі есперантистів. Тоді ж він почав активну діяльність у Міжнародному русі есперантистів-борців за мир (MEM). Є. А. Бокарьов брав участь ще в трьох Міжнародних конгресах (у Будапешті, Гаазі та Відні), очолюючи радянські делегації та виступаючи, від їхнього імені.
У 60-і й, особливо, в 70-і роки у російському вітчизняному мовознавстві стала формуватися група фахівців, готових займатися проблемами інтерлінгвістикою. Ця група в 1963 р. під керівництвом професора Є. А. Бокарьова стала працювати у складі секції інтерлінгвістики при Інституті мовознавства АН СРСР (нині очолюється проф. М.І. Ісаєвим).
Протягом багатьох років Є.А. Бокарьов наполегливо трудився над складанням «Есперантського-російського словника» (М., 1974). Не знаючи діяльності Є.А. Бокарьова як есперантиста, не можна зрозуміти всю глибину інтерлінгвістічних поглядів вченого, говорити про які нелегко через малочисельність опублікованих робіт з питань інтерлінгвістики. Є.А. Бокарьов надавав перевагу усним доповідям, матеріал яких не готував до друку. Основна його праця — «Вступ до інтерлінгвістики», над яким він працював протягом багатьох років, так і залишився незавершеним (рукопис після смерті автора не знайдено). Колеги та учні Є.А. Бокарьова, перебуваючи під впливом його бездоганної аргументації, взяли і розвивають багато ідей свого вчителя. Є.А. Бокарьов створив струнку інтерлінгвістічну концепцію. Йому більшою мірою, ніж будь-кому з інтерлінгвістів, вдалося уникнути крайнощів в поясненні складних інтерлінгвістічених проблем. Багато вчених протиставляють «природні» і «штучні» мови. Суть, за словами Є.А. Бокарьова, полягає у ступені штучності тих чи інших мов.
Григор'єв В.П.
Написав такі монографії з інтерлінгвістики
:
Григорьев В. П., И. А. Бодуэн де Куртенэ и интерлингвистика. - В сб.: Бодуэн де Куртенэ И. А. (К 30-летию со дня смерти) -. М., 1960, с. 53-66.
Григорьев В. П. Об интернациональной языковой форме. - В кн.: Проблемы современной филологии. М., 1965, с. 94-97.
Григорьев В. П. О некоторых вопросах интерлингвистики. - Вопросы языкознания, 1966, № 1, с. 37-46.
Професор Олександр Дмитрович Дуліченко (1941 р.н.)
Дуліченко, Олександр Дмитрович (нар. 1941 р., Краснодарський край, РРФСР, СРСР) - доктор філологічних наук, ординарний професор (займає кафедру) слов'янської філології Тартуського університету, фахівець в області загальнотеоретичного і слов'янського мовознавства (слов'янські мікромови, дослідження з російської, сербсько-хорватської, словенської та ін. мов), автор понад 500 праць на більш ніж 20 мовах, з них понад півтора десятка монографій та книг, член ряду міжнародних і національних академій наук, Міжнародного Комітету славістів, президент Національного Комітету славістів Естонії, президент Міжнародної Асоціації з інтерлінгвістики, редактор і видавець наукових серій праць «Interlinguistica Tartuensis» і «Slavica Tartuensia».
У Тартуському університеті читає лекції із загального мовознавства, загальної теорії мови, інтерлінгвістики, етносоціолінгвістики, циганології і т. д., із слов'янського мовознавства — основ слов'янської філології, порівняльної граматики слов'янських мов, історії та типології слов'янських мов, із слов'янських мікромов і т. п.
Стрижневим напрямком у рамках загального мовознавства для А.Д. Дуліченка є інтерлінгвістіка. Цим напрямком Олександр Дмитрович зайнявся, співпрацюючи з відомим інтерлінгвістом, нині професором Московського університету Сергієм Миколайовичем Кузнецовим.
Найважливіші публікації проф. А. Д. Дуліченко з інтерлінгвістики:
«В поисках всемирного языка, или интерлингвистика для всех» (на лит. - «Pasaulin?s kalbos beie?kant arba interlingvistika visiems», 2003; на эст. - «Maailmakeele otsinguil ehk interlingvistika k?igele», 2004), на эсп. - A.D.Dulic^enko. «En la serc^ado de la mondolingvo au interlingvistiko por c^iuj». Kaliningrado, 2006, 150 р).
Из истории интерлингвистической мысли в России. [I]. — Проблемы интерлингвистики. Типология и эволюция международных искусственных языков. Москва: Наука, 1976, с. 114–130. Смотрите htm-страницу.
Интерлингвистика. — Interlinguistica Tartuensis 1: Актуальные проблемы современной интерлингвистики. Сборник в честь семидесятипятилетия академика П. А. Аристэ. (Ученые записки Тартуского Государственного Университета. Вып. 613). Тарту, 1982, с. 68–93.
Советская интерлингвистика. (Аннотированная библиография за 1946–1982 гг.). Под ред. акад. П. Аристэ. — Тарту: Тартуский государственный университет, 1983, 88 с.
Немає коментарів:
Дописати коментар